Як білочка загубилася

На найбільшій сосні було дупло. Жили там білочки: мама, тато і дві маленькі білочки.
Старша донечка білочка була дуже жвава.
Мама і тато дуже переживали, щоб донечка не впала, бо вони жили біля найвищої гілки.
Тому ходили по їжу всі разом. Заодно дітям ліс показували.
Ось одного разу вся сім'я вийшла з дому, спустилась по стовбуру.
І вже почали були йти у бік ліщини зі смачними горішками,як білочка-донечка, що називалась Руденькою, побачила метелика.
Спочатку маленька тільки спостерігала. А потім пішла за ним слідом.
І не помітила, що відійшла від батьків занадто далеко.
Крихітка не зупинялась, поки .не зачепила лапкою якісь колючки.
-- Ой! -- скрикнула білочка.
-- Обережніше, -- попросив господар колючок, старий їжак, який саме ніс додому знахідку: великого гриба-боровичка.
І він пішов собі далі, а Руденька оглянулась:
-- Де я? А де мама з татом?
Вона залізла на сусіднє дерево, щоб з висоти спробувати знайти своїх.
Але тут помітила куницю.
Хижак тихенько підкрадався до пташиного гнізда на сусідньому дереві.
Мама якось говорила, що куниці білок їдять, тому маленька білочка обережно спустилась на землю, і побігла геть з цього місця.
А за наступним деревом налетіла на вухастого зайчика.
-- Тихо ти, я тут від вовка ховаюсь, -- прошепотів той, коли білочка зойкнула з переляку.
"Вовки теж наші вороги," -- згадала маленька.
І злякалась ще дужче.
Їй так захотілось до мами і татка у їхнє дупло, що на очі навернулися сльози.
-- Ти чого рюмсаєш? -- спитався зайчик.
-- Додому хочу.
-- А де твій дім?
-- Не знаю, -- Руденька заплакала сильніше.
-- Тихо, бо буде нам лихо, якщо лисичка чи вовк почують.
Аж тут на гілку сіла білобока сорока:
-- Білочка пропала! Білочка загубилась! -- закричала вона на всі боки.
-- Це про мене! Я тут, -- маленька вибігла з-під кущика.
-- Я тебе проведу, -- сказала сорока.
І тільки вони рушили, як з-за кущів вибігли вовк з лисицею. Вони теж почули, що білочка загубилась.
-- Доведеться по гілках стрибати, -- сказала сорока.
Руденька піднялася на перше ж дерево і побігла.Добре, що сорока дорогу показувала.
Вони вже за кілька хвилин були біля рідної домівки.
Всі подякували рятівниці. А маленька білочка навчилась уважності і обережності.
І з того часу ходила лише тримаючись за мамин хвостик, щоб не загубитися більше.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна