А котика шкода

Та купання у калюжі не пройшло для Рудого безслідно.
Цілу ніч миші слухали, як десь у будинку чхав кіт.
Білячку і Мишастику навіть трішечки соромно стало. Це ж частково через них Рудий у на вулиці скупався.
Наступного дня кожне "апчхи", почуте за стіною, змушувало голови коричневого і білого мишенят хилитися все нижче.
Першим схопився Білячок:
-- Треба його лікувати, -- сказав він, коли почувся кашель.
-- Але як? Він же нас переловить? -- спитав Мишастик.
-- Я цієї ночі через це чхання спати не міг, так що йду його рятувати.
-- Я теж не спав. Підемо разом.
І друзі рушили на пошуки кота.
Рудий сидів у кутку вітальні і трясся.
-- Е-е-е. Та у нього й температура.
Мишенята підійшли ближче до свого колишнього ворога.
-- Рудий, йди за нами.
У старому будинку була велика піч. Її господиня восени і взимку топила для тепла в хаті.
От там у кутику, де було дуже тепло, Білячок з Мишастиком примостили котика.
Навіть якусь стару ковдру з чердака притягли.
-- Треба малинове варення.
Вони побігли додому. Мама ще влітку його зробила.
Але кіт -- не миша.
Запасів з нірки вистачило лише Рудому на пробу.
Тому відчайдушні мишенята поцупили з комори маленьку баночку для пацієнта.
Згодувавши хворому майже пів банки малини, Білячок сказав, що піде на вулицю.
-- Навіщо? -- допитувався Мишастик.
-- Йому тепле молоко треба. Ще й з медом, бажано. Піду Лиску про молоко просити.
-- А меду звідки візьмеш?
-- У коморі місяць назад банка впала і розбилась, так мама меду запаслась. І набагато більше, як малини, -- побачивши іронічний погляд товариша додало біленьке мишеня.
-- Лише хутко, і в калюжі не купайся!
Поки Білячка не було, Мишастик розповідав Рудому казки, що їх щовечора слухає у мишачій норі (батько-миша -- хороший казкар).
І так добре розповідав, що втомлений кіт, зігрівшись, заснув.
Розбудив його запах молока тепленького.
Короткий осінній вечір вже закінчився, тому мишенята поспішили до нірки.
Три наступні дні вони ще лікували Рудого, годуючи його малиною і теплим молоком з медом.
Аж поки одного вечора не застали його біля печі.
Ні чхання, ні кашлю теж не було чути.
Засмучені Мишастик і Білячок повернулися додому.
А через хвилину туди забігла найменша сестричка білого мишенятка:
-- Киця! Киця!
Рудий поважним кроком пройшовся по коморі і всівся прямо перед входом.
-- Не лякайтеся! Я просто послухаю казку перед сном.
І тато-миша почав:
-- Жили-були...

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна