Осінній парк

Серед маленького містечка був гарний парк.
У ньому росло стільки різних квітів! Клумби з яскравими жовтими, червоними, білими та блакитними квітами мали різну форму.
А дерева…
Білокорі берізки -- стрункі красуні підіймали свої гілочки високо-високо, щоб сонечко ласкаво зігрівало їхні листочки.
Могутній дуб розкинув віти якнайширше, даруючи людям прохолоду у спекотній день, а менші деревця захищаючи від вітру. Його два брати і кілька синочків росли в оточенні лип.
Липи любили погомоніти з вітром, а їхні листочки весело погойдувались від цих розмов.
Кілька каштанів росли збоку. Вони були вартовими парку. Тому уважно спостерігали за всіма.
З іншого боку росли клени. Ці дерева любили увагу, тому розставляли свої гілки так, що одне з дерев було схоже на парасольку, інше – на квітку.
Лише верби опускали гілочки додолу. Одна верба все намагалась дотягнутися до фонтана, який по вечорах блискотів різними кольорами.
Влітку у парку було гамірно: голуби, ворони, горобці та синички прилітали сюди на поживу, діти веселились на майданчику, а дорослі прогулювалися доріжками чи відпочивали на лавочках.
Але наступила осінь.
Людей поменшало, пташки теж залітали рідше.
Та й сонечко пригрівати стало менше.
Вже не тільки берізки підіймали гілочки вгору, а й дуби та клени.
А листочки все одно почали жовтіти.
З кожним днем все більше листочків змінювали забарвлення.
Клени взагалі стали червоно-жовто-зеленими.
-- Що таке? Що відбувається? – питалися листочки у дерев.
-- Осінь прийшла! Менше тепла, -- відповідали ті.
Лагідний вітерець все сильніше задував-завивав. Аж поки перший листочок не зірвав.
Навіть необережний вітер зупинився.
Крихітний жовтенький березовий листочок поволі падав на землю, погойдуючись з боку в бік.
Іншим листочкам здавалось, що їхній братик танцює.
Через хвильку до листочка приєднався вітер. Він закрутив крихітний жовтий листок, то підіймаючи його вище берези, на якій він раніше ріс, а тоді опускаючи майже до самої землі.
Та ось вітерець трохи не розрахував сили, і малесенький танцівник налетів на кущ ліщини, зачепився на гілочку і залишився там висіти.
-- Зараз я тобі допоможу, -- прошепотів вітер, щоб не розбудити горішки, які ще набиралися сил.
Він легко-легко дмухнув, і жовтий березовий листочок приземлився на пеньочок, що залишився від тополі.
Звідки не візьмись прилетіла ворона, підібрала жовтого малюка і полетіла кудись вдаль.
Причепурений клен так уважно дивився їй вслід, що навіть не помітив, як з нього злетів жовто-багряний листок. Та такий великий, що сховав собою вхід до нори їжака.
-- Чудові двері, -- сказав господар. – Дякую, -- поклонився він клену.
За день по кілька листочків загубили липи і верба.
Наступний ранок подарував парку таке яскраве сонце, що дерева миттю прокинулись.
Білочка, яка жила на найвищому дереві парку – сосні, обдивилась парк, розмальований осінніми фарбами і поспішила за сніданком до ліщини.
Поки бігла, повз неї легенько кружляли тополині листочки, яких грайливий вітерець то підіймав високо вгору, то опускав до самої землі.
А, коли поверталась, листя вже лежало різнобарвним килимом.
Вітерець навіть у фонтан вкинув жовтий липовий та багряний кленовий листочок. Зелений каштановий, наче корабель, плавав у воді ще з вчорашнього вечора.
Сонце піднялося вище. Пташки весело співали, вітаючи перших відвідувачів парку.
По алеї йшла мама з візочком, за який тримався ще один синочок.
-- Глянь, яка краса. Давай побігаємо по листю і влаштуємо справжній листопад, поки братик спить.
-- А потім назбираємо листочків додому, будемо їх малювати, -- підхопив хлопчик.
За хвилину у парку лунав веселий сміх, який вітер розносив далеко-далеко.
І різнобарвні листочки зовсім не сумували, опинившись на землі, бо вони й досі приносять радість.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна