Друзі для ниточки

Була в однієї жінки скринька. Така чепурна: з мереживом та квітами зі стрічок, з намистинками та гудзичками на кришці і з боків.
Та всередині цієї скриньки довго лежали без роботи деякі речі.
Господиня все не мала часу заглянути туди: час займали малі оченята, які побачили склянку десь далеко на столі, крихітні ніжки, які помчали до стільчика і залізли туди, і тендітні пальчики, що не можуть ще втримати цей стаканчик.
І мама мчить на стук і дзвін, черговий раз забуваючи про коробочку.
Та одного разу кицька Маркізка викотила десь з якогось закутка моточок ниток. Такого чарівного персикового кольору, що мороз і вітер за вікном стали зовсім не страшними. А маленькі губки засміялись,промовляючи:
-- Мя.
Це означало м'ячик. І мама пригадала, що у тій заповітній скриньці таких ниточок-клубочків багато.
Вона витягла коробочку. І відкрила її.
"Скільки скарбів," -- подивилась маленька кучерява дівчинка, заглядаючи всередину.
А молода жінка все витягала і витягала ниточки-м'ячики. Вони були і білі, і рожеві, і зелені, червоні і сині. Одні більші, другі менші. Крихітка взяла у ручки найбільший клубок фіалкового кольору.
-- Мя!!!
І вона покотила його по підлозі.
Потім прибігла по ще один моточок.
Разом з кицьою Ніночка кидалась і котила клубочки.
Потім мама показувала, які з них великі, які малі. Вони гладили ниточки ручками і складали по кольорах.
Самим ниточкам теж було весело. Виявляється, вони для чогось потрібні.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна