Друзі для ниточки. Гачок

Одного весняного дня, коли киця з маленькою господинею знову забавлялись клубочками ниток, матуся щось витягла з шухляди.
Зовсім невеличке. Його навіть спочатку поринуті в гру Ніночка і Маркізка не помітили.
Аж поки блакитна нитка не перетворилась у ніжне мереживо, на якому то тут, то там розцвіли білі тендітні квіточки.
-- Справжнє озеро! -- сказала крихітка.
-- Бракує листя, -- продовжила матуся і взяла до рук зелену ниточку.
Ні, зовсім не ту, що перетворилась у вишиті листочки.
Ця була товстіша. І м'якенька.
Жінка потримала ниточку в руках.
-- Яка пухкенька, -- мовила з захопленням дівчинка.
А киця, що теж хотіла торкнутися тої ниточки, стрибнула, і вибила лапкою клубочок з маленьких рученят.
Зелена ниточка, залишивши довгий слід, покотилась за крісло.
-- От, бешкетниця! Діставай хутчіш! -- суворо проказала матуся пухнастій пустунці.
Маркізка лапкою виштовхнула клубок з-під крісла.
І, ображена, пішла гратися своїм м'ячиком у коридор.
А Ніночка спостерігала, як ниточка завдяки магії маминих рук перетворюється у гарні листочки.
Озеро крихітка випросила у мами.
Та обіцяла їй ще рибок і каченят зв'язати.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна