Нове життя гусенички

Крихітка в коконі побачила яскраве світло.
Оченята швидко відкрились. Але поворухнути головою і тільцем було важко -- місця зовсім не вистачало.
Та й за спиною щось ворушилось.
"Крила!" -- зраділа ще у недалекому минулому гусеничка.
"Я -- метелик! Я вмію літати!"
Від такої радості крила розкрились повністю, а тендітний кокон розірвався.
"Які вони гарненькі!"
Жовтенькі крильця тріпотіли з двох боків.
Легенький вітерець прошепотів метелику:
-- Вперед, -- і підштовхнув крихітку.
Вгору-вниз, вгору-вниз.
"А земля звідси така гарна!"
Зелена травичка з острівками квіточками різних кольорів манили до себе. Здалека виблискувало плесо невеличкого озерця, де саме купалось сонечко. Хмаринки вгорі, здавалось, бігли наввипередки з вітром, чіпляючись час від часу за верхівки дерев.
Маленький метелик втомився.
І сів на біленьку ромашку. Аж тут з-за пелюсточки виглянула чиясь голова з ріжками.
-- Мурашко, невже це ти?! -- спиталась жовтокрила красуня.
-- Якою гарною ти стала, гусеничка. І як там вгорі?
-- Великий і дуже гарний світ, -- відповів метелик.
І почав розповідати другові про вітерця-помічника, про озеро і сонечко, про колючки на ялинці, об які вона ледь не вкололась під час польоту.
А завтра її чекають нові відкриття.
Зараз можна й відпочити.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна