Неслухняні ножиці

У одній з маминих скриньок, де вона тримала нитки, спиці, голки, гачки і тканину у кишеньці ховалися ножиці.
Зовсім невеличкі, але дуже гострі. Господиня дуже їх любила, бо вони виконували всі її бажання, акуратно все різали.
Але одного дня сталась прикрість: вони впали і зігнулися.
І з того часу ножиці стали зовсім не слухняними: вони не різали тоненький атлас, зате мереживо бездушно кромсали, зовсім не так, як потрібно було господині, нитки то різались, то ні.
Врешті-решт їх сховали.
Поки одного разу не сталося от що.
Господиня намагалась зробити листівочку для своєї маленької донечки Аніти. І листочки й квіточки вирізала неслухняними ножицями. Зелені листочки і більші,і менші лежали поряд, а жовті, червоні та блакитні паперові квіточки якраз отримували намистинки-серединки, схожі на перлини.
Та так захопилася, що не помітила, як маленька прийшла.
А ножички саме лежали поряд.
Крихітка їх схопила, необережно покрутила, і вколола пальчик.
Та так сильно, що відразу ж виступила крапля крові.
-- Ой, ой, ой, -- заплакала дівчинка, а з очей закапали сльози.
Одна з них впала прямо на ножички.
І їм стало соромно, що через нього Аніта плаче.
Вони так любили її дитячі розмови і щирий сміх.
Тому вони вирішили, що тапер постійно будуть слухатися, не зважаючи на зігнуті кінчики.
І більше ніколи не кололись і різались.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна