Ковдра для долини

У гірській долині, де серед густого лісу сховалось невеличке озерце, вже кілька днів було сухо і спекотно.
Білочки виглядали з дупла лише для того, щоб переконатися: небо залишається чистим.
Зайчики поховались у тіньок найгустіших ялинок, а їжаки -- в найглибші нори.
Хижаки в цей ліс не приходили.
Мабуть, щось їм заважало.
Та ось, коли сонце почало котитися на захід, вітер звідкись пригнав велетенську сиву хмару.
Відразу ж похолодало.
Звірята поховалися ще далі.
--Ш-ш-ш, -- зашуміло листя дуба від подуву вітру.
-- Крап-крап!
Перші крапельки впали на землю, потрапили в озеро, обмили листя.
Дощ тривав недовго, але після нього наступила прохолода.
Замість хмарки небо засіяли зірки, а ріжок місяця показався з-за гори.
Все заснуло.
І ніхто, крім сови не бачив, як долину вкрила легка біла ковдра, що огорнула землю, воду і дерева.
Крапельки знову збились у хмару, але не було сонячного тепла, яке б підняло її в небо.
А вранці, коли жайвір злетів зустрічати сонце, воно протягнуло в долину свої руки-промінці, знімаючи звідти ковдру з туману.
-- Доброго ранку!

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна