Ножиці і папір. Витинанка-павич

У столі дівчинки-дошкільнятка жили справжні Ножиці.
Ні-ні, не такі вони були гості.
Але папір крихітка спокійно могла ними порізати.
А вона так любила це робити.
Та й Ножицям таке заняття подобалось.
І звичайний папір перетворювався в справжні шедеври.
Ножиці перетворювали його у чудовий хвойний ліс з грибочками, то стіл засипали квіти, чи починали довкола літати метелики.
А одного разу дівчинка спробувала вирізати павича.
-- Чік-чік! Чік-чік! -- співали невеличкі Ножиці у дитячих руках, скидуючи на стіл паперові кружечки і смужечки.
От вже й крило можна було побачити.
-- Карінко, обідати! -- почулося здалека.
Ножиці відклались, робота завмерла, а крихітка кудись побігла.
Паперовий павич навіть спробував поворушити крилом.
-- Ще рано, попередили Ножиці.
Але дівчинка після обіду зовсім не спішила продовжити заняття.
Та й ввечері перед сном не згадала про павича і Ножиці.
Так вони до ранку на столику й пролежали.
Зате після сніданку вона повернулась.
-- Чік-чік! Чік-чік!
Навіть сонячні промінчики зібралися поблизу на стіні, спостерігаючи за роботою.
А з паперу рівненькі пір'їни голови почали ворушитися від найлегшого подуву пустуна-вітерця, що залетів через відкриту кватирку.
Коли йому набридло заважати, він, частий гість у цій кімнаті, перерахував метеликів на стіні і квіти у вазі -- чи нічого не додалось.
Дівчинка за цей час майже закінчила.
-- Чік-чік! -- останній раз заспівали Ножиці, і на стіл акуратно опустився Павич з пишним хвостом.
-- Красень! Тепер тебе треба розмалювати! -- зраділа маленька, ховаючи свого головного помічника -- Ножиці.
Але це вже інша історія.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна