Про що співає дощ

Над землею сонно рухалась велика сива хмара.
Вона вже кілька днів гуляла по небу, збираючи крихітні краплинки для рясного дощу.На півночі і на півдні, з заходу і сходу позбиралась вода.
І от нарешті хмара стала такою важкою, що навіть вітер її вже не міг поворушити.
--Зараз впаду! -- кричала найнижча краплинка, ледь-ледь тримаючись за хмару.
-- І я!
-- І я! -- почулось довкола.
Легкий подув вітерця збив першу крапельку.
-- КРАП! -- вона впала на металевий дах машини і розбилась на сотні бризочок.
Подружка-сестричка з тихесеньким плюском впала на пісок, і відразу ж зникла там.
А за ними посіялось:
--Крап-крап-крап! КРАП! Крап-крап-крап! КРАП! Крап-крап-крап! КРАП! Крап-крап-крап! КРАП!
На ледь пожовклі і легко зарум'янені сонцем листочки, на зелену ще травичку, на багряні ягідки горобини і калини, до таких же крапельок у озеро, на закриті пелюстки квітів, ніби вимагаючи від них відкритися, на дахи будинків і шибки вікон.
Тоді, стікаючи звідусіль, утворювали калюжі.
Але, якщо добре прислухатися, можна було почути справжню пісню дощу:
Ми траву вмиваємо,
Землю напуваємо,
У струмку скупаємось,
З гірки покатаємось,
По віконця стукаєм,
В озеро ми хлюпаєм,
З вітром танцювали,
Калюжкою стали.
Завтра сонце вигляне,
Нас теплом зігріє,
Станемо ми хмаркою,
Потім дощ посіє.
Вітер крапелькам став за музику, час від часу легенько завиваючи.
А вгорі хмара, що ще хвильку назад сіяла дощик, сонно потягнулась і заснула.
Настала тиша.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна