Ягідка для ласунчика

Літо майже закінчилось.
Ведмежатко Рудик досить сильно виросло за цей час, ласуючи суничками, чорницями і соковитою малинкою.
Та з кожним днем ставало все прохолодніше, а ягідок – все менше. І руденький ласунчик дуже сумував за соковитими ласощами.
Одного ранку, коли ведмежа зібралось на прогулянку, а синь неба була такою яскравою, без жодної ниточки-хмаринки, воно так задивилось за ластівками, що вкололо собі лапку.
«І чим це я так?» -- відразу ж оглянувся малий.
Серед зелених листочків на стеблах були гострі колючки. Зовсім крихітні, але їх так багато.
«Що вони оберігають?»
Цікавий маленький носик нахилився ще нижче.
Оченята пробіглися по листочках і пагінцях з колючками, поки не побачили щось чорненьке.
А носик відчув запах.
Такий солодкий.
Язичок відразу ж висунувся, лизнув ягідку.
«Смачна!»
Ведмежатко відшукало ще кілька чорних ягідок, які відразу ж з’їв.
Червоні були кисленькими.
«Ще не достигли! Завтра повернуся!»
І радий ведмедик побіг додому.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна