Тінь

Коли гарбузик прокинувся, небо почало рожевіти, сонечко опускалося до сусіднього садочка, а повітря ставало прохолоднішим.
Поки малюк шукав, де це поділось тапло, як на землі поповзли сірі довгі тіні.
-- Це я, вірніше, моя тінь, -- сказав листок, коли малого гарбузика з одного боку накрило щось сіре і прохолодне.
Спочатку тінь лише торкнулася гарбузового краю , а тоді поволі, майже ліниво поширилася на нього повністю.
І тільки-но малий подумав, що зараз світло зникне повністю, як подув вітерець, повернув трішки листочок, як туди, де тінь була спочатку, зазирнув промінчик.
Зовсім маленький.
Наче попрощатися ввечері до гарбузика прибіг.
І відразу ж втік.
-- А моя тінь де? -- спитав стурбовано малюк.
-- Внизу подивися, збоку, -- порадив листочок.
На землі ледь хитався маленький сірий овал.
-- Це я?! -- здивувався гарбузик.
Але відповіді не буо -- вітер наспівував вже колискову. Оченята закрилися і маленький гарбузик заснув.
Сонечко сховалося за верхівки дерев, а тіні стали ще довшими.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна