Ніч така зоряна

Та маленький гарбузик спати довго не міг. Адже довкола стільки багато всього відбувається.
Крихітні оченята відкрилися.
--Як темно, -- спочатку подумав малюк.
Але його зверху прикривав листочок.
Він легенько поворушився і вибрався.
-- І чого тобі не спиться? -- спросоння спитав сусід.
... А на небі знову було сонечко! Хоча не жовтого, а білого кольору. І чомусь воно не гріло.
Гарбузик від холоду знову сховався під листочок, тому й розбудив його.
--Чому сонечко не гріє зараз? -- спитав з цікавістю старшого друга.
-- Бо це місяць. Він менший брат сонечка, освітлює землю вночі. І не зігріває.
Крихітний гірбузик виглянув знову з-під листочка:
-- А що це за цяточки? Їх так багато.
--Це зірочки. Вони теж освітюють все. Тльки не так яскраво, як сонечко і місяць. Але їх багато, тому темно не буде. Хіба що хмари небо затягнуть.
-- Хмари? Це що таке?
-- Я тобі завтра покажу, -- сказав листочок і знову заснув.
А малюк ще кілька хвилин дивився на мерехтіння зірочок у небі, шукаючи найбільшу і найменшу.
Оченятка втомились, закрились, і він теж заснув.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна