Дощ

Ранок не розбудив гарбузика теплими сонячними промінчиками.
Маюк прокинувся від легкого подуву вітру і лоскоту листочка.
-- Без мене граєтеся? -- спитав він, і вже приготувався дострибнути до зеленого друга, але вітерець листочок підняв, і гарбузик побачив сіре-сіре небо.
-- Де сонечко? -- розгубився він.
-- Його сховала хмара. Бач, яка велика. Сива-сива. Зараз, мабуть, дощиком нас вмиє.
Крихітка зрадів від того, що побачить щось нове...
Перша крапля впала прямісінько йому на ніс.
-- Ой!
Вона була великою, тому після удару відразу ж розділилась на кілька менших, які почали стікати по маленькому гарбузовому личку.
-- Оченята прикрий, -- порадив зверху сусід.
І тут почалось:
-- Крап-крап-крап, хлюп-хлюп-хлюп.
Малюк за якусь хвильку був повністю мокрий.
Він акуратненько підсунувся якнайближче до степба, якнайглибше під листочки, але час від часу спритні крапельки все ж його знаходили.
Та гарбузик тепер їх не боявся, він, навпаки, розважався, коли перевертався і вони збігали то з одного, то з іншого боку...
Нарешті настала тиша.
Лише рідко з якогось листочка згори спадала запізніла краплинка.
Велика сіра хмара відкрила небо, і листочок вгорі затаїв подих:
-- Глянь, як гарно, -- сказав він тихенько.
Над землею повис кольоровий місток веселки, а до городніх мешканців прийшли погратися невгамовні сонячні промінчики.
-- Будемо сохнути, -- посміхнувся друг, і наставив малим непосидам мокрий бік.
Те ж зробив і маленький гарбузик.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна