І листя пожовтіло

Вже кілька днів Жовта Спинка помічав, що стає прохолодніше.
Навіть день, який раніше тривав так довго, що гарбузик встигав кілька разів поспати, тепер згасав раніше, поступаючись місячній ночі місцем на небі.
Вітерець тепер дув поривчасто і прохолодно.
Ще й дощі зачастили.
Ось так одного ранку, коли Жовта Спинка вже вмивався дощовими краплями, але іченята його намагаися хоча б хвилинку подрімати, вітер дмухнув сильніше, і листочок полоскотав гарбузового носика.
-- Сонько, прокидайся, -- сказав дружок, підіймаючись на місце.
Але, коли Жовта Спинка відкрив очі, то побачив перед собою жовтий краєчок.
Він підняв трішечки голову -- листочок був поцяткований.
-- Який ти гарний став, -- здивувався гарбузик.
-- Що правда, то правда, але я чомусь і полегшав. Бач, вітер мене же до твого носа зміг опустити.
-- Осінь йде! Осінь йде! - прокричали ластівки над городом, поспішаючи до гнізда, бо небо знову вкривала сива хмара.
Ось-ось знову піде дощ.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна