Прощання з городом

Дощ вже лив кілька днів, утворюючи на городі величезне болото.
Всі овочі господиня вже зібрала.
Залишилось тільки кіька гарбузів.
Мокнути.
Чи митися.
І так там було брудно, шо, відколи йшов дощ, ніхто на город не заходив. І навіть не залітав.
Нудно було Жовтій Спинці. І він багато спав.
Та ось вранці замість монотонного "крап-крап" настала тиша.
І небо чарувало блакиттю з легеньким мереживом хмаринок.
-- Хлюп-хлюп! Хлюп-хлюп! -- почулись від хвіртки кроки.
Господиня в гумовиках йшла по гарбузи.
Вона обережно підняла першого, витерла його ганчіркою і поклала у тачку, що стояла неподалік.
-- Які ж ви веикі, -- чи то раділа, чи то сумувала вона.
Теплі руки підняли й Жовту спинку, а м'яка ганчірка стерла все болото.
Його поклали між інших побратимів.
"А я тут найменший," -- подумав він.
Господиня оглянула город, штовхнула тачку...
Всі пасажири лише подумки встигли сказати: "Прощавай".

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна