Як звірята на святкування їздили 1

Небо над лісом тільки починало світліти, коли Сорока летіла до пошти.
Ось вже й дерево поруч, але перед дуплом-поштою голуби залишили цілу сумку листів.
"Ого, скільки! Мабуть, щось цікаве намічається!"
Взяла поштарка сумку в дзьоба, і полетіла.
Горизонт порожевів, випускаючи на землю перші сонячні промінці, а вони...
Побігли по полю, залишаючи за собою червоні, жовті, блакитні вогники, підбираючись все ближче до лісу.
Якраз поверталась додому Сова з полювання. Вона ледь не збила білобоку.
-- Ой, тітонько, а вам лист.
Сова здивовано взяла конверт, кивнула головою, дякуючи, і полетіла далі.
Не встигла поштарка відлетіти, як побачила Білочок. Руденькі білченята струшували сніг з гілки.
-- Малюки, це мамі передайте, -- мовила Сорока, коли подавала їм конверта.
Малі кинулись до дупла, забувши про сніг.
Тут і пташки відразу свої листи отримали -- на калині внизу. Снігурі снідали, пригощаючи й горобців-гостей.
А Сорока поспішила далі, спускаючись трохи нижче.
Біля мишачої нірки було ще тихо. Сірі мишки в таку погоду сиділи в теплі.
-- Стук! Стук!
Мама сіроманка вибігла на сніг.
-- Нам лист? Від кого? Дякую.
І вона повернулась до нірки, щоб прочитати листа.
Неподалік жили зайці, тому до їхньою домівки білобока навіть не летіла -- стрибала по сніжку, залишаючи за собою доріжку слідів.
Білі стрибунці якраз робили зарядку, стрибаючи по сніжку.
-- Нам лист! Нам лист! -- раділи вони, зустрічаючи Сороку.
І пострибали листа читати з матусею.
А в сумці у поштарки залишився лише один лист -- їжачку.
-- Так він спить, -- розгубилась вона.
До його домівки Сорока підлетіла, і під двері листа підштовхнула.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна