Як принцеса Зайка намисто розгубила

Десь дуже далеко, куди не кожен зайде ріс ліс. Високий і такий широкий, що, здавалось, ніби не має він ні кінця, ні краю.
А була посеред того лісу велика зелена галявинка, обпоясана пеньочками, білокорими берізками, тисами, зеленими ялинками та могутніми дубами.
Горішки ліщини і ягідки калини приваблювали багато гостей, але господарі й не заперечували.
Жили там серез запашних зелених трав зайці. Великі і маленькі. Були серез них і Садівник, і Балеринка, і справжня Господинька, що всім допомагала.
Навіть якось в гості до Ягідки приїхав племінник Моряк, то й він зостався.
Лісник з будівельником щодня обходили ліс довкола галявини і все приводили до порядку.
Маленькі зайченята ходили у школу, де був суворий вчитель, який дуже багато знав і казки розповідав.
Старші носили джинсове вбрання ітрималися купки. Разом ходили досліджувати ліс, разом співали і танцювали ввечері на галявині.
Найголовнішою жсеред всіх була принцеса. Рожева Зайка у сріблястій сукні і такій же короні. З браслетиком на правій передній лапці і справжнім намистом.
Їй колись подарувала те червоне намисто сорока, яка до них залетіла випадково, коли піднчвся сильний вітер, а тоненькі вербові прутики крутились довкола.
Зайка намисто дуже любила, і носила його щодня.
Аж одного разу їй потрібно було попросити лісника про новий мох для нірки, і вона рушила його шукати.
У маленьких крапельках на травинках віддзеркалювалось блакитне небо чи виблискувало сонечко.
Принцеса задивилась на цю красу і увагу не звернула на гілочку попереду. Та й зачепила вона легенько. Хіба що намисто.
Зайка поспішила далі.
--А де Ваше намисто? --спитав лісник, коли принцеса вже знайшла його і попросила моху.
Вона торкнулась шиї, але там висіла самотня ниточка.
І стало так гірко, що невдаха розплакалась.
Добрий лісник відвів її додому, Ягідка напоїла запашним чаєм, Учитель розповів казку...
Але оченята так і не перестали плакати.
Аж поки маленьке зайченя у блакитному комбінезоні не принесло дві червоні намистинки.
-- Я шукав сунички, а знайшов намистинки.
Зайка перестала плакати.
У дверях вже стояв моряк з простягнутою лапкою. Там іскрились сріблясті маленькі намистинки.
Непосидючі зайченята в джинсовоту одязі теж принесли по кілька намистин.
Господинька принесла голочку, взяла ниточку і принесені намистинки, і зробила нове намисто.
Воно було трішки коротшим, ніж попереднє, але ще красивіше.
Але принцеса більше не носила намисто постійно, боялась його знову розгубити. Хоча й знала, що друзі знову допоможуть.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна