Рожеве слоненятко

Великі рожеві вушка лежали перед майстром на столі.
У руках умільця було щось товстеньке і також рожеве.
--Хобот на місці, --промовив дідусь за роботою.
Він взяв одне вушко і пришив його, тоді друге.
Лампа гралася з світлом, перетворюючи тіні на якісь дивовижні творіння.
Ніхто з іграшок, що сиділи на полицях і спостерігали за роботою майстра, не могли зрозуміти, що він шиє.
Врешті-решт світло згасло, а умілець пішов відпочивати.
На столі залишився лише...
Рожевий слоник поворушив вушками.
Вони затріпотіли, наче пташині крила.
Хобот легенько закрутився, вдихаючи запах чаю і шоколаду, дерева і фарби.
Навіть голова покрутилась вправо і вліво.
Чомусь лише ніжки відмовлялись ставати.
І, як не намагалось слоненя встати, нічого не виходило.
Воно заплакало.
Але його оточили нові друзі. Маленьке рожеве зайченя з тої ж тканини лагідно погладило нову іграшку між вушок.
Лялечки витерли сльози крихітними хустинками, а десь на поличці весело заграла музика з чарівної скриньки.
Знизу зашуміли колеса, приїхала вантажівка.
--Бі! Давай, покатаю.
Нові друзі легенько підштовшнули слоненя...
І воно полетіло. На своїх великих вухах.
А тоді покаталось на машині, провідуючи всі іграшки, що не змогли дістатися до столу.
Паровозик пригостив малюка морозивом з вагона-ресторану, крихітні легківки влаштували для нього перегони, а солдатики вилізли з коробочки, щоб показати парад.
Слоненятко піднялось на стіл на вертольотику...
І дивилось на танці лялечок ще довго-довго, поки крихітні гудзички-оченята не закрились.
Ранок зустрів іграшок не лише сонячним теплом, а й дитячим сміхом.
Онучка прийшла провідати дідуся і вибрати собі нову іграшку.
А взяла вона собі зі столу рожеве слоненятко з великими вухами.
"Я покажу їй, як вмію літати!" --раділа іграшка.
І зовсім не сумував більше малюк, що так і не навчився ходити.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна