Няв і Гав

Весняний вечір був таким холодним, що іграшки в майстерні тихенько, не заважаючи роботі умільця, сходились до купки.
На столі з великої чашки долинав приємний запах чаю, про який господар геть забув.
Він творив.
Два руденькі довгі вушка, дві білі лапки, дві руді, кумедний гострий носик і оченята-гудзики чекали своєї черги. Коричневий хвостик намагався вистрибнути прямо з рук майстра, а рожевий язичок хотів сховатися до ротика.
--От, непосидюча буде іграшка! Треба йому зразу ж друга пошити.
І тільки-но песик Гав був готовий, як перед майстром знову лежали два очка-гудзики, два сіренькі вушка, чотики лапки і хвостик.
А ще вусика.
Ниточка з голочкою втомилися, пришиваючи все по місцях, але задоволений майстер поклав їх аж після того, як кошеня було готове.
Цікаві лялечки забули про холод, і, як тільки майстер пішов, кинулись до нових іграшок:
-- Цуценя і кошеня! І друзі?
Навіть іграшки знали, що собачки з котами не дружать, спостерігаючи за життям крізь шибки.
Але...
--Гав!
--Няв!
Обидві іграшки прокинулись.
Вушка цуцика кумедно заворушились, падаючи аж до лапок.
Вусика товариша їх ще й полоскотали.
Але Гав не розсердився, він весело засміявся і лизнув кошеня в носика.
--Мур-р-р!
Вони весело помахали хвостиками і вирішили погратися.
Спочатку Гав утікав від друга, поки той не наздогнав його, поваливши собою на бока.
Тоді навпаки, Няв утікав.
З-під шафи виїхали машинки, щоб спостерігати за грою, а лялечки відсунулись вбік.
Уже ніхто не сумнівався, що ці двоє справжні друзі.
Тільки наступного дня, коли майстер, зібравши іграшки, рушив на базар, цуценя випало з возика біля майстерні.
Щоб не забруднитись, воно забилось у кутик біля дверей.
І почало роздивлятись вулицю.
Сонце знову ховали великі сиві хмари, але рух не припинявся.
Жінки і чоловіки, бабусі й дідусі, дехто сам, а інші за ручку з дівчатками і хлопчиками кудись поспішали.
Тут з-за кута вибігла маленька руденька дівчинка, утікаючи від матусі.
Вона вибігла на сходинку перед майстернею і побачила собачку.
-- Мамо, майстер загубив.
Вони жили поряд, і добре знали умільця.
-- Віднесемо на ринок? --спиталась жінка.
--Він такий гарненький. А можна, ми його купимо?
Поки вони йшли, цуценя на руках пригрілося й заснуло.
А тим часом майстер розбирав іграшки і побачив згубу.
Він погладив Нява:
--Що, залишився без товариша? -- той у відповідь приспустив вусика, а крихітні оченята перестали блистіти.
--Гав! -- котик помітив друга на руках у дівчинки і відразу повеселішав.
Той й відповідь захитав кінчиком хвоста.
--Ви загубили, -- крихітка протягнула умільцю Гава.
--Але ми хочемо його купити, -- додала матуся.
-- У нього є друг, який дуже сумує на самоті, -- показав умілець котика з такими ж лапками і оченятами.
--Може, кицю для Тарасика? --спитала Мариночка.
-- Ну, гаразд!
Гав і Няв заближчали оченятами.
Вони вже мріяли про вечірні ігри, коли сестричка з братиком кже спатимуть.
Але грались цуценя з котиком протягом цілого дня. Разом з господарями.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна