Жучок Чхайлик

Того року весна була пізньою.
Лише сонечко присвітить, жучки на розвідку підуть, як небо затягне сивими хмарами, а додолу падає білий лапатий сніг.
Так тривало вже місяць, поки тепло все таки перемогло, а польові мешканці вибігли з домівок.
Малесенькі жучки ще не вибігали, сил по нірках набиралися, вчили про рослинки та безпеку на полі, щоб від ніг людських втікати, і до дзьоба пташиного не потрапити.
Аж настав день, коли й крихітки повилазили.
Літати вони ще не могли, бо крильця не зміцніли.
Але на порозі однієї нірки коїлось щось дивне: крихітний жучок тільки поріг переступить і чхає. Та так сильно, що назад у нірку падає.
Він спробував кілька разів, поки мама-жучиха малюка не забрала.
--Підрости ще трішки, --мовила вона.
Пройшло ще кілька днів, і жучок знову спробував вийти на вулицю. Але й цього разу невдало.
Квітів на полі стало більше, і малюк чхав беззупинно.
--Що з тобою робити?!-- бідкалася ненька.
І вирішили піти на нічну прогулянку.
Так малюк вперше вийшов на вулицю. Квіточки ж теж спатоньки лягають. А ще майже не пахли.
Ріжок місяця і мерехтіння зірочок зачарували погляд не лише крихітного, а й дорослих жучків. Всі пожували соковитої весняної травички і повернулись додому.
З цього часу нічні прогулянки відбувалися постійно.
Маленький жучок через кілька днів навіть злетів над полем разом з батьками.
Червоні і блакитні квіточки дрімали, а Чхайлик милувався ними згори.
Раптом малюк побачив ген за полем воду. А там купався круглолиций місяць і зірочки. Великі й маленькі.
Вітер ганяв по ставочку легкі хвильки, що додавала побаченому чарівності.
--Це ставок. Гарне місце. І, якби не жаби, стало б чудовою домівкою очереття.
Батько-жук пильно подивився на сина.
-- А можна, ми туди завтра полетимо? -- малий благально подивився на батьків, і вони погодились.
Наступний ранок на диво був дуже тихий.
І навіть зовсім не пахучий, тому відразу після сну Чхайлик вибіг на поріг домівки, вдихнув глибоко-глибоко, змахнув крильцями...
--Зачекай, синку, там дощ збирається.
Не встиг малий перепитатись, що таке дощ, як велика крапля впала на землю зовсім поруч, розлітаючись на тисячу бризочок.
Жучок відразу повернувся додому.
Лише шкода, що мандрівка переноситься.
І він сів поблизу віконечка чекати, поки скінчиться дощ.
Той, наче насміхаючись, лише набирав сили.
Аж тут різко посвітліло на мить, і почувся такий голосний грім, що загнав малюка у найдальший куточок.
Надія на подорож потонула у шумі доща, а Чхайлик задрімав..
Коли він прокинувся, на вулиці ще було світло. З неба пригрівало сонечко і навіть сюди доносились солодкі запахи квітів, тому жучок не виходив з кутка, поки небо не накинуло темне покривало з сріблястим місяцем і сяючими зірочками.
Тоді всі вилетіли на прогулянку.
Троє жуків разом злетіли високо-високо, прямуючи до ставка.
Звідти доносився жаб'ячий спів.
-- Стережися їх, синку, -- мовила тихенько мама, коли всі сіли в очереті.
Співаки якраз закінчили і поспішили по домівках, а нічні мандрівники насолоджувались тишею, видовищем і відсутністю запахів.
--Я б тут жив, --мрійливо сказав Чхайлик, дивлячись на воду і купання зірок.
Батьки переглянулись:
--Чому б і не спробувати?
На березі вони знайшли затишну нірку, на безпечній відстані від води, де малюк і залишився.
Він тепер спокійно гуляв вдень, бо квітів ту було обмаль, і жучок перестав чхати.
Батьки часто навідувались до малого спочатку, поки не переконались, що Чхайлику біля ставка справді добре.
Він навіть з кількома рибками познайомився. Маленькими і дуже цікавими.
Ось так жучок знайшов собі місце, де йому добре.
А у тебе таке місце є?

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна