Дві сестрички

У однієї матусі, що жила у Великому лісі і ходила на чотирьох лапах було двоє донечок-білочок.
Обоє ще зовсім малими любили оддягати гарні сукні і крутитися перед дзеркалом.
Вони, граючись, танцювали і співали.
І мріяли.
Руденька мріяла співати гарно-гарно. Так, щоб увесь ліс прислухався.
Прудка ж хотіла стати балериною.
Перша білочка вранці, як просиналась, відразу ж за жайвором співала, вітаючи сонечко і новий день. А у дощ співала дощику, що напував землю.
Друга ж сестричка любила більше за танці поспати, коли ж прокидалась, відразу бігла танцювати. Та так захоплююче, що навіть хижаки лісові тихенько спостерігали, боючись налякати балерину.
Але одного ранку трапилось нещастя: Прудка стрибала з гілочки на гілку, пробираючись до галявини, де вона займалась танцями, і не втрималась на мокрій від дощу поверхні.
Зламану лапку лісовий лікар-ведмідь Велетень забинтував, наклавши шини, а танцями займатися заборонив до наступної весни (зараз вже прийшла осінь).
Тепер бідолашній білочці доводилось сидіти вдома. Але вона не сумувала і разом з Руденькою пісень співала.
Час у теплому і затишному дуплі з запашним чаєм і смачними горішками минув швидко.
Ніжка у Прудкої загоїлась, і білочка рушила на галявинку для того, щоб потанцювати.
Разом з нею поспішила і Руденька. Переживала вона за сестричку.
Білочки дорогою співали. Про весну, про ліс, про сонце. Та так гарно, що перестали щебетати пташки, зупинилися звірята, стих вітер. Всі уважно слухали.
Коли ж лісові мешканці дізнались, що Прудка знову танцюватиме, всі зібрались довкола галявинки подивитися.
Сама білочка переживала, щоб вимушена перерва не підточила її майстерності.
Але, подивившись довкола, вона зрозуміла, що сестричка і всі друзі впевнені: вона чудово станцює.
І Прудка їх не розчарувала.
З того часу дві руденькі білочки-сестрички стали почесними учасниками всіх лісових концертів.
Ось так мрії здійснюються. Тільки треба сильно-сильно мріяти.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна