Хатинки з печива і їх мешканці

Кілька днів на цукровому острові було спекотно.
Серед льодяникових камінців пеклось справжнє печиво, солодке і хрустке.
Та воно довго не лежало.
Вітерець попідіймав легке печиво, будуючи хатки. З фірурними віконечками-льодяникамм, без дверей, але з гарними різьбленими дірочками.
Клеїлись стіни киселем.
А от дашки...
Того вечора сонечко так їх і не побачили.
Зате наступного ранку у кожній хатинці з печива були мешканці: маленькі горішки та ізюминки.
Хоча ніхто не знав, як вони там з'явились.
Мабуть, вітерець вночі приніс звідкись.
А замість даху хатки накрив зефір.
Біленький чи рожевий.
Великий, легкий, ще й чудовим запахом.
Щоранку горішки й ізюминки вибігали з будиночків привітатися з сонечком, а тоді знову ховались.
Треба ще придумати, як в гості через річку ходити.
Але це потім.
Зараз вже сонечко сіло і навіть вітерець полетів відпочити.
Чи, може, знову придумав щось.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна