Оля і дощ

Оля пішла гуляти.

На вулиці було досить тепло, але небо вкрили велетенською ковдрою сиві хмари.

Маленька шукачка пригод вирішила прогулятись до сусіднього парку. А парасольку з собою не брала, бо любила гуляти під дощем. Хоч матуся й не дозволяла їй бігати по калюжах, бо вона легко могла застудитись.

У парку Оля зачаровано дивилась на квіти. Всюди буяли барвами троянди. Довкола розносився такий приємний запах, що Оля не помітила, як почав накрапати дощик.

Він був лагідним і дуже теплим.

Краплинки падали з неба на квіти і листочки немов дорогоцінні перлини, розтікалися по зелені, вмиваючи її.

Оля вийшла з-під дерева на паркову алею.

Відразу кілька краплинок впало їй на лице. Ці маленькі краплинки-перлинки ніби хотіли привітатися з дівчинкою.

Перша краплина - найбільша, наче казала:

- Я ще вчора була частинкою велетенської океанської хвилі.

- А я вночі була росою на полі, - прошепотіла інша

- А ми кілька днів літали над землею, набирали сили, щоб омити землю, - загомоніли гурт краплинок.

Дівчинка уважно вивчала краплинки на своїй долоньці. Там їх зібрався вже з десяток і перетворився в маленьке озерце.

Дрібненькі краплинки, що сиділи на плечі, раптом вирішили збігти донизу. На шляху зустрілися ще з декількома, а потім ще і ще до них приєднувалися інші краплинки.

І вже цілий струмочок стікав по маленькій ручці Оленьки і з ліктя падав на травичку. А дівчинка заворожено спостерігала за цією чудовою повітряною річечкою.

Краплини все падали й падали, з кожною хвилиною їх ставало більше і більше. Так легенький літній дощик перетворився в зливу.

Десь далеко вже і блискавка розрізала небо навпіл, а грім прогуркотів зовсім близько.

Оля подумала, що можна б було вже йти додому, адже мама буде сильно хвилюватися, якщо не побачить вдома свою крихітку-донечку.

Дівчинка була в легеньких сандаликах, але бігла додому навпростець, черпаючи воду у калюжах, що попадалися їй на шляху. І це ще більше звеселяло малу бешкетницю.

Такої радості, як від цієї пригоди, Олечка давно не відчувала.

На порозі її зустріла мама і зовсім не лаяла, а тільки швиденько розтерла її пухнастим рушничком і висушила цим же рушничком волоссячко...Напоїла гарячим малиновим чаєм і вклала донечку в ліжечко.

А Оля так хотіла малювати дощик...Але заснула відразу і снилося дівчинці, що вона малює дощик, а крапельки на її малюнку співають і танцюють запрошуючи до свого танку і Олечку.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна