Осіннє море

Того року чомусь літо запізнилось.
Морські хвилі ще в середині червня лише обмивали пусті берегові пляжі, коли тисячі піщинок підіймаються водою, а тоді опускаються на дно морське, доки більша хвиля не забере їх, щоб повернути на берег.
А тоді раптом сонечко, що й так не поспіхало нагрівати землю, затулили великі, важкі сиві хмари, і почався дощ.
Прісні великі і малі крапельки падали в солоне море, змішувались з його водою і починали жити по іншому. Йшов дощик довго-довго, охолоджуючи сильніше море.
Прозорі медузи, що полюбляли теплу прозору водичку, сумували.
Дельфіни теж не могли радіти, бо їх з берегів не виглядали радо шумні дітлахи.
Лише краби-самітники були задоволені і спокійно спали.
Літо почалося з нудних завивань вітру і дощу.
Сиві хмари так гірко плакали над морем, ніби хотіли зробити море прісним і вдвічі більшим.
Та ось на зміну сивим плаксивим бабам-хмарам на небо вийшли біленькі й кучеряві, наче баранці.
Легкий вітерець і їх забрав з дороги сонечка.
І на землі відразу ж потепліло.
Пляжі вже наступного ранку почали наповнюватися людьми: одні, бліді, хотіли погрітися на сонечку і хоч трохи засмагнути, інші мріяли скупатися.
А от дітлахи...
У них цікавість боролась зі страхом.
Крихітні хлопчики й дівчатка то бігли до води, а потім після першоїж хвильки, що грайливо торкнулась ніжки чи ручки, бігли назад на беріжок.
Дехто з них приймав подарунки від моря у вигляді гарненьких мушель, а хтось, озброївшись лопатками, відерками і грабельками, будували піщані палаци.
Море повеселіло. Воно дарувало людям хвилі, через які ті весело стрибали чи плавали з задоволенням на матрасах або кругах, великі і малі мушлі, а ще радість відпочинку.
Хоча не любило галасливих моторних човнів, що тягали за собою "банани" і водні лижі.
А білих чайок більше лякали люди з парашутами. Тому птахи намагались літати влітку високо-високо, спускаючись іноді до води, щоб схопити якусь необережну рибку, яка піднялась аж на поверхню моря.
Та несподівано стало холодати.
Раптово опустіли пляжі. Лише час від часу з'являлись невеликі купки охочих посидіти на березі дорослих і побудувати пісочні замки діток.
Деякі сміливці роздягалися, бігли до води з надією поплескатись, поплавати чи просто поніжитись, але ця сміливість втікала від холодної води.
Тільки малюки іноді мочили ручки, а море лагідно гладило хвильками крихітні пальчики.
Вода була на диво прозора, тому у дні, коли сонечко все таки намагалось нагріти землю і воду, по хвильках катались прозорі медузи. Великі і важкі поважно пливли нижче, а маленькі з захопленням катались майже на поверхні.
Тільки слід було пам'ятати, що лишня необачність могла винести їх на берег. І прозорі маленькі створіння уникали великих хвиль.
Тепер дельфіни не чекали більше біля піщаних пляжів, вони грались поблизу прибережних скель чи супроводжували кораблі.
Вітер сильнішав і ставав все холоднішим, підіймаючи на морі великі хвилі.
Іноді він опускав на воду листя. Розмальоване осінню червонувате чи жовтеньке воно плавало крихітними човниками по морю, поки його не топили хвилі чи розтягували на крихітні шматочки рибки-мальки.
Або зганяв над водою великі сиві хмари, що плакали рясними сльозамм, прощаючись з теплом. І від їхніх сліз ставало ще холодніше.
Тепер до моря приходили лише рибалки, що сідали в свої човни і пливли за уловом.
І місцеві дітлахи, які влаштовували змагання по кидання камінців у воду або збирання мушель на березі.
Море сумувало за шумом лісу, за галасливими чайками, за дитячим сміхом на березі.
А свій сум передавало з вітром штормами, підіймаючи великі-великі хвилі, киддаючи з боку в бік човники.
Морські мешканці перейшли на глибину, тому майже нічого не помічали.
Дивлячись на це, вітер почав співати колискову. Тиху-тиху. Але гарну і спокійну. І море заснуло.
Воно вже не побачило ні перших сніжинок, що падали на воду,, німорозців, що кували молоточками біля берегів.
Лише снилось морю лагвдне сонечко, спритні дельфіни, білі чайки і багато щасливих діток, що приїхали відпочивати.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна