Як у Барволиста фарби закінчились

На землю спустилась Осінь зі своїм головним помічником.
Барволист ніс у руках кольорову палітру, щодня і щогодини розмальовуючи землю. Трава з ним набула жовтуватого відтінку, а по зелених листочках художник розставляв коричнуваті цяточки або провожив пензликом з жовтою фарбою.
Іноді він для забави міг вилити відерце червоної фарби на дерево, додавши ще й піввідра помаранчевої. Найчастіше так жартував Барволист з кленами, перетворюючи дерева в сонячних променях на вогники.
Тільки сосен, ялин і смерічок художник не чіпав, їхні голочки ставали для нього такими колючими, що й годі.
Так минали дні за днями.
Осінній дощик часто намагався змили з листочків чудові осінні барви. Але Барволист, мабуть, знав якийсь секрет, бо його фарби не змивались. Навчака, здавалось, розповзались і по сусідніх листочках, деревах, кущах.
Ще трава зеленіла, а дубове листя вже вкрилося бронзою. Горобина червоніла не лише ягідними гронами, а й листячком. Верби та липи переливались зеленню і жовтизною, а помічник Осені творив далі.
Тільки Вітер- пустун вирішив пожартувати: жовту фарбу він підняв високо- високо, хотів Сонце яскравішим зробити, щоб погріло воно трохи землю, а він зміг відпочити. Та не втримав, і всю- всю фарбу на одну лише сосну перекинув. Але фарба голочок боялась, вся в дуплі у білочки сховалася серед горішків і шишок, щ й крихітних діток.
Засмутився своїй невдачі Вітер, та не заспокоївся, а підняв тихенько оранжеву фарбу. З саду на город її відніс, а там на гарбузи вилив. І ті стали такими жовтогарячими. Зразу від радощів трохи і підросли, ще й солодшими стали.
Аж тепер помітив художник, що у нього залишилась лише червона та бронзова фарби.
--Ех, Вітер! Я ж ними землю розфарбувати не зможу, -- і вкінці він навіть пензля опустив.
Соромно стало пустуну, що стільки фарби перевів. Тепер він Барволисту помагав: листочок до листочка нахиляв, щоб менше фарбувати доводилось.
А коли й перестарається, потягне сильніше і відірве зелений листок, аж зажуриться.
Тоді вже художник розважає:
--Зате менше фарби треба!
А як і та закінчилась, лишили теперішні товариші листя Дощику і Холоду.
Та на землю вже спішила Зима.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна