Комета-мандрівниця

Серед пилу та льоду, десь дуже-дуже далеко, між жовтих, червоних і білих зірок народилась Комета.
Цікавість відразу ж відправила її вперед, у велику подорож по Всесвіту.
Комета мала загнутий хвостик, що тягнувся за нею. Такий довгий-довгий, сяючий.
Вона навіть спершу дивилась не вперед, куди летить, а на свій хвіст.
--Обережно! -- попередив Комету Астероїд. Їх тут зібралось дуже багато. Більших і менших, схожих на кульку, плоских, поломаних...
Комета трішки сповільнила свій рух, подивилась на зустрічних і спитала зацікавлено:
-- Ви хто?
-- Ми астероїди.
--Вас так багато. І що ви робите?
-- Ми танцюємо. Приєднуйся!
І астероїди поспішили й далі водити хоровод. От тільки час від часу хтось з менших або не сильно поворотких налітав на сусіда, але скоро всі астероїди повертались на місця, продовжуючи танок.
Аж ось один астероїдів від зіткнення похитнувся, закрутився і вилетів з кільця. Він спочатку здивовано спостерігав за своїми друзями-танцюристами, а тоді розвернувся і полетів геть.
Комета спочатку летіла поруч з танцюючими. Вона зробила одне коло, а тоді облетіла астероїди.
Десь в далині сяяла зірка. Велика-велика, яскрава-яскрава. Звідти віяло теплом.
І цікава подорожня попрямувала в той бік.
Аж тут вона помітила блакитну планету. Не жовту, не червону а блакитну-блакитну.
Цікавість взяла знову верх, і Комета полетіла до велетенської кулі огорнутої чимось прозорим.
Вже підлітаючи ближче, вона помітила на планеті й інші кольори: зелені ліси, жовті піщані пустелі і білі шпилі гір, таких високих, ніби ось-ось і до Комети дістануть.
Та що за диво, чим ближче підлітала Комета, тим тепліше їй ставало. І лід всерединці почав танути.
Тому вона спробувала розвернутися. Але це було так важко. Блакитна Планета ніби тягнула гостю до себе.
І тут вона помітила меншу кулю. Темно-сіру.
Місяць побачив старання їхньої гості.
--Не розвертайся відразу сильно. Поволеньки.
Кометі відразу стало легше.
-- Ось так! Молодець! Земля просто має свою силу тяжіння. А ти не така ведика, щоб їй упиратися.
І поки гостя летіла поруч, розповідав їй про людей, рослини і тварини, що є на Землі.
Аж раптом планети не стало видно. Сірі хмари сховали її. І почалась справжня літня буря внизу, з проливним дощем, громом і блискавками.
Комета теж бачила спалахи і чула рокотання грому.
Якось на мить здалося, що вся Земля задрижала від сильного грому, і Комета злякалась. Та тут ще яскравіше засяяла жовтогаряча Зоря, розвісивши над землею коромисло веселки. Сім кольорів цього диво-мостика стали останнім, що помітила Комета, рухаючись вперед.
Зірка була все ближче.
Та раптом вона сховалась за іншу планету. Лише вогняне кільце лишилося в небі. Та це тривало не довго, і вже через кілька хвилин Зірка знову яскраво сяяла.
Хвостата подорожня рухалась в її бік. Але чим ближче підлітала до зорі, чим більша ставала жовта куля, тим спекотніше робилось довкола.
--Ні, не підлечу ближче!-- потушила свою цікавість Комета і знову звернула.
Пройшов якийсь час, дуже довгий, чи не дуже, поки цікава Комета пролетіла попри таку велику планету, що, здавалось, облетіти її не вийде.
Вона вже приготувалась впасти...
І тут біля неї пролетіла схожа на неї комета. Тільки трішки менша. З прямим хвостом. У напрямку жовтої Зорі.
--Не лети туди! -- закричала перелякана подорожня.
І її бажання допомогти зробило неможливе. Комета різко розвернулась і полетіла до нової знайомої.
Хоча наздогнати її було важко.
Та обидві вони пригальмували.
Довкола однієї з планет кружляли в танку супутники. Подорожні вирушили поруч з останнім Супутником. Але, коли вони пролетіли два кола, їхній рух сповільнився. Планета забирала їх силу.
Тому Комета і її нова подруга зібрали всю свою спритність, і полетіли геть.
Назад до Сонця.
-- Зоря гаряча! Ти розтанеш!
Комета з прямим хвостом розвернулась і полетіла в інший бік.
А наша подорожня знову залишилась сама.
Далекі зірки, що здавались лише крихітними мерехкотливими цятками манили.
Але їх було так багато з усіх боків, що Комета розгубилась, куди ж летіти.
Вона вибрала найяскравішу цяточку і полетіла до неї.
Вже довго летіла. Сонце з його планетами-супутниками лишилось позаду. То з одного боку, то з іншого зірки ставали все більшими, але подорожня ме змінювала маршруту.
Аж ось вона розгледіла кілька зірок справа і зліва, вгорі, внизу, яскравих і не настільки, але всі разом вони нагадували собаку.
-- Ми сузір'я! -- промерехкотіли зірочки. --Ми Великий Пес!
І зацікавлена Комета все намагалась знайти інші сузір'я, почути їхні назви, побачити ще дещо цікаве.
Хтозна, скільки наша подорожня пролетіла.
Вона бачила і жовті, і білі, і червоні зірки.
Аж раптом не дуже далеко від Комети, там, де щойно світилась крихітна біла зірочка, щось засвітилось, запалало і різко згасло. На місці зірки залишилась лише чорна діра. І вона намагалась дістати аж до Комети, спробувала її засмоктати, але не вийшло.
Хвостата мандрівниця спокійно летіла собі далі.
Попри галактику, що більше нагадувала звивисту доріжку, Чумацький Шлях.
До найяскравішої Зірки -- своєї мети.
А коли та була вже поруч, червоне світло Гіганта так сліпило, що Комета зажмурилась, розвернулась, і хотіла було вже летіти геть, але замітила малесеньку планету, що крутилась довкола зірки. І вирішила залишитися з нею, стати її супутником. І розповідати Планеті про свої мандри.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна