Оля в лісі

Оля з бабусею зібрались до лісу.

Там саме достигала малинка.

Обоє вирушили рано-вранці, коли тільки зійшло сонечко. Веселі промінчики грались з Олею по дорозі в хованки.

По дорозі довелося йти по полі. Дівчинка побачила, як бджілки збирали з квіток мед.

Ліс зустрів гостей затишним затінком і тишею. Проте, щойно бабуся з внучкою зайшли під дерева, на одній з сосен вони побачили білку. Вона саме снідала: тримала в лапках шишку. Білочка теж звернула увагу на перехожих, які помішали їй поїсти. Вона кинула вже майже пусту шишку і втекла у дупло.

Десь не дуже далеко кувала зозуля. Оля довго рахувала її "ку-ку".

Аж тут почувся стукіт дятла по дереву. Та й не один. Дівчинці здалося, що кілька дятлів просто почали змагатись між собою. Птахи все стукали й стукали, а бабуся вела внучку далі в ліс.

Ось перед очима у Олі зненацька з'явилась галявина, біля якої грались маленькі зайченята. Вони так весело метушились, що дівчинці захотілось підійти ближче. Та вона знала, що цього робити не слід.

Одне зайченя було жвавіше за інших. Воно гралось з найтихішим своїм братиком.

- Спробуй, дожени мене! - сказало малятко і поскакало швидко вперед.

Його братик лише головою помахав.

- Може пострибаємо? - запропонував малюк, коли повернувся.

І стрибнув вище власної голови. А інше зайченя вже й очі опустило.

- Не хочеш, тоді я піду до інших, - сказав маленький і сіренький.

На це інший і вуха опустив і побіг додому.

Яка там була малина! Червона, велика і солодка. Дівчинка їла і їла. А потім почала збирати в кошичок. Коли набрала цілий, трошки погралась з промінчиками-сонячними зайчиками. А тоді побачила справжнього оленя. Правда, маленького. Він ще досить кумедно ходив. Але дівчинка побоялась засміятися, щоб не злякати гостя.

Оленятко підбігло до струмка, який дзюрчав поруч з галявиною, напилось холодної води. А тоді побігло на крик матері. Вона вже почала хвилюватися за своє малятко, тому так жалібно кликала.

Сонце вже піднялось високо, тому Оля з бабусею зібрались додому.

Завтра дівчинка повертається додому у місто.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна