Оля йде на поле

Того дня Оля встала дуже рано.

Сонечко щойно почало підійматися з-за обрію.

Замріяні хмаринки повільно пливли по небу.

Дівчинка швиденько вмилась і побігла до бабусі.

Та саме збиралася йти по онучку.

Вони попрямували через городи на поле, де бабуся мала кілька грядочок.

Оля роздивлялася довкола.

Ще ніколи трава не здавалась їй такою зеленою. На кожній травинці, мов коштовне каміння, виблискувала роса, переливаючись на сонечку. А воно підіймалось все вище і злизувало росу з трави.

Трошки осторонь від доріжки дівчинка побачила коника-стрибунця.

Він, мабуть, теж зустрічає сонце і миється росою.

Олі стало так весело, що вона скинула своє взуття і босоніж побігла по мокрій траві.

Прямо перед нею пролетіла якась пташка. Вона так спішила, що ледь не зачепила хвостиком єдиний на полі кущик. Він кидав на землю таку приємну тінь, де можна відпочити у спекотну днину.

Ось вони й прийшли.

Олі було цікаво все. Вона побачила на полі червоні квіти маку й пішла в їхню сторону. А тут ще й волошки визирнули подивитися на сонце. Ромашка розкрила пелюстки, дозволяючи сонячним промінчикам попестити своє личко.

Тут тишу було порушено. Над квітами почали літати бджоли, які збирали нектар.

Щоб не заважати їхній роботі, дівчинка відійшла і тихо дивилася, як ці маленькі жовто-чорні комахи займаються своєю справою.

Аж раптом Оля побачила двох великих метеликів. Вони були дуже яскравими. І, здавалось, грались між собою у хто швидше долетить до певної квітки чи швидше на неї сяде.

Метелики летіли вперед і вперед. Дівчинка пішла за ними і не зрозуміла, як опинилась біля бабусі.

На грядкам точилась боротьба з колорадськими жуками. Бабуся поки що перемагала. Але у жуків буде ще час для помсти, коли вона піде.

Оля дивилась на цих комах з цікавістю: вони так смішно їли листочки на картоплі.

Сонце вже цілувало дівчинку в щоку. Вона привіталась з промінчиками, що лоскотали їй волосся і почала збиратися додому.

День ще не закінчився.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна