Пригоди Метелика

Землею вже ходила барвиста осінь, спочатку поливаючи землю рясними дощами, вбираючи дерева у різнокольорові свитини, а осінній городині багатий урожай.
Метелик, що жив неподалік від поля, насолоджувався в теплі осінні дні солодким нектаром садових і польових квітів, вдихав запахи диньок та гарбузів.
От тільки одного разу, коли на вулиці оманливо світило Сонечко, а крилатий красень вилетів, щоб поснідати, його підхопив холодний Вітер.
І скільки не намагався Метелик вибратись з вихру, нічого не вдавалось, допоки вони не пролітали повз відчинену кватирку якогось будиночка.
"Там тепло!" -- подумав малий літун, замахав сильніше крилами, і опинився у кімнаті.
"Тільки шумно."
У кімнаті гралися двоє дівчаток, які бігали, щось щебетали і возили у візочку іграшки.
Метелик сів безшумно на штору.
Він відігрівся, але ігри продовжувались, тому єдине, що він міг зробити, полетіти геть.
Стук! Стук! Вулицю видно, а вилетіти неможливо -- прозора шибка не пускала на сонечко.
-- Мамо, в нас метелик!
Матуся швидко прийшла, оглянула малого гостя. І, взявши його обережно на долоню (Метелику було ой як страшно), віднесла його до вази з квітами.
-- Ось, поїж.
Після цього крилатий красень знову впробував вибратись з будинка. Невдало.
Мама взяла його на палець і віднесла до відкритої кватирки.
На вулиці виявилось дуже холодно, тому Метелик, політавши трішки, повернувся в теплий будинок, сховався у темний кут і заснув.
Снилося йому тепле весняне сонце і солодкі запахи польових квітів.
І так явно, що він прокинувся, підлетів до вікна...
Сіре похмуре небо сіяло на землю білим снігом, що, наче ковдра, вкривав жовті трави і безлисті дерева.
Вітер намагався і крізь шибку сніг та холод донести.
Маленький літун сидів на вікні, аж доки його не помітила крихітна метушлива дівчинка:
--Мама, метелик! У нас знову метелик!
І вона підбігла до вікна.
"Сховаюсь і знову спатиму"
З такою думкою крилатий гість повернувся в теплий куток.
Іноді до нього доносився запах хвої та мандарин, але Метелик солодко спав.
Аж тут десь далеко почулось "крап-крап, крап-крап!"
І навіть сонячний промінчик проник у куточок поблизу метеликової схованки і почав стрибати, нагріваючи місцями стіну.
Сонько поворушив спочатку вусиками, потім однією - другою лапкою...
Але, коли промінець торкнувся крила, Метелик повністю прокинувся.
Десь за вікном щебетала на дереві синичка: "весна прийшла-тепло принесла!"
Маленький гість розправив крила, помахав ними, і полетів.
Відчинена кватирка манила, сонечко дарувало тепло, а зелена травичка обіцяла хороший сніданок.
Метелик вилетів з будинка і полетів назустріч весні.
Тільки він присів відпочити на зеленому листочку кущика (щоб і підкріпитись зразу), як його побачила Дівчинка, що гуляла з матусьою:
--Метелик! Метелик!
Та, коли він, пам'ятаючи добрих людей, захотів на неї сісти, крихітка розплакалась.
"Рости, маленька, а мені час летіти, пора домівку відбудовувати, весна прийшла," -- і він полетів додому.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна