Паровозик Моторний і його день

Сонечко заглянуло у віконце депо, погладивши промінчиком личко спавшого там паровозика.
Ще зовсім маленький, синенький з жовтими смужками паровозик солодко дрімав.
Поки промінець не полоскотав йому носика.
--Вже ранок, --зрадів малюк.
Він відразу ж помчав умиватися. На вулиці стільки всього цікавого, і його не можна пропустити!
Тепла водичка змивала залишки сну, а Моторний наспівував:
--Водичко, водичко, умий моє личко!
Оченята вже цікаво зазирали на блакитне небо за вікном.
Аж тут матуся покликала снідати.
Смачне пальне, що додавало сили, змінилось солодким тістечком з легким білим кремом.
--Змий солодкі вуса, --лагідно сказала мама. --І можеш їхати гуляти.
Блакитне небо пахло польовими квітами і шуміло легким вітерцем.
Паровозик помчав попри берізки і липи з тополями до поля.
Дві чорні ворони спробували наздогнати його в повітрі, але, мабуть, передумали.
А в полі кипіла робота: над ромашками, кульбабками, волошками і маками літали працьовиті бджоли, збираючи пилок. То тут, то там здіймалися у повітря метелики, білий, жовтий і яскравий червоний, ніби виконуючи чудернацькі танці. Аж тут біля колії зупинився зелений коник-стрибунець.
Моторний загальмував. Але не для того, щоб попросити коника його пропустити, а щоб поспостерігати ще.
Жучок сонечко з трьома цятками на крильцях задрімало на ще зеленому колоску пшениці.
Внизу бігали мурашки, переносячи травинки і зернинки.
Аж ось подув різкий вітер.
І всі комашки... порозбігались.
Небо затягнула сива хмара.
Паровозик поспішив додому. А дощик, здається, от-от наздожене його.
--Крап-крап-крап! Крап-крап-крап!
В такт стукали й колеса малого мандрівника:
--Чух-чух! Чух-чух! Чух-чух!
А матуся вже чекала на порозі:
--Встиг. Не промок. Ну, йдемо обідати!
А після обіду Моторний ліг відпочити, адже він гарно погуляв -- тепер слід було відновити сили.
Коли прокинувся -- у віконце дощик вже не стукав.
--Морозиво будеш?
--Аякже! --зрадів малюк і поспішив до столу, де в креманці клубилися кульки білого, рожевого, жовтого і зеленого морозива.
--Не поспішай, щоб горло не боліло.
... Калюжі манили. Паровозик розбігся --і з-під колес полетіли маленькі краплинки. Сонечко виблискувало у наступній калюжі і манило туди. А тоді далі й далі...
Коромисло веселки ставало все меншим, поки не зникло зовсім.
Моторний їхав попри дитячий садок. Там хлопчики й дівчатка гралися м'ячиком. Аж раптом він вистрибнув через паркан і впав біля паровозика. Той кинув м'яч назад.
--Пограєшся з нами?
Тепер малюки кидали м'яча новому другу через паркан по черзі.
Але довго вони не грались -- малюки збирались йти в приміщення вечеряти.
"Каша," -- мрійливо подумав Моторний і розвернувся, щоб їхати додому.
Вдома так солодко пахло гарбузовою кашою, що малий мандрівник ледь не забув помити руки.
-- І лице брудне, --сказала мама. -- Давай, скупайся.
У ванну з пінкою впала улюблена губка з жабкою і улюблені іграшки -- качечка і човник.
Паровозик гарно помився і сів вечеряти.
--Мамочко, а можна, я машинками пограюсь трішки перед сном?
--Звичайно, але не довго.
Малюк хутко побудував з конструктора кілька різнокольорових будиночків, розставив їх з двох боків, а між ними катав машинки.
--Геть як у нашому місті, -- зауважила мама. --Але вже пора спати.
--А казочка буде?
--Аякже, -- запевнила мама і вони рушили до ліжечка, біля якоговже лежала книжка з улюбленими казками Моторного.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна