Skip to Content

Русалонька

Над морем підіймалось сонце, велике і жовте, розмальовуючи небо бузково-рожевими барвами.
З берега, зустрічаючи новий день, почали підійматися сотні білих птахів -- чайки розминали крила і поспішали на ранкову риболовлю.
Проміння виблискувало на воді, проникаючи глибоко-глибоко.
Ось воно торкнулось твердої спинки краба. Думало, розбудить його, і він, поклацуючи гострими клешнями подасться кудись далі. Може, на глибшу місцину, щоб сховатися між водоростей і різнокольорових коралів. А, можливо, на берег, погрітися на сонечку. Та краб спав міцно і на цікавого промінчика геть не реагував.
І той побіг далі.
Круглі мушлі якраз повідкривались, підставляючи промінцю свої донечки-перлинки, одні зовсім білі, інші рожеві. От промінець побачив краплинку-перлинку темну-темну, майже чорну. Він на мить зупинився:
"Може, її треба більше на сонці тримати?!"
Але мушля так само швидко закрилась, як і відкрилась, і промінець рушив уперед.
Поблизу, на дні, він побачив щось таке, що заставило його зупинитись.
Там лежали зірки. Великі й маленькі.
"Вони з неба попадали?" --стурбовано подумав промінець.
Але, як тільки він підійшов до першої і торкнувся, зірочка заворушилась.
"Жива!"
Промінчик зігрів собою всіх загораючих зірочок...
І потрапив чи то в нірку, чи в печеру.
Звідти на нього насувалось щось велике з сяючими очима. Промінець позадкував, але це не допомогло.
З темноти висунувся восьминіг. Але його теж зацікавив блискучий промінчик, і лапки з присосками спробували його упіймати. Це ніяк не вдавалось, бо непроханий гість не сидів на місці, він спочатку вертівся довкола, а тоді побіг геть.
Але сталось щось таке... Промінець замість піщаного дна раптом опинився на самій поверхні. Ну, майже.
Він полоскотав носа гарного сіренького дельфіна... і побачив її.
Світле, як місячне сяйво довге волосся спадало на руки і тяглося кінчиками аж до хвоста. На руках сяяли перли, а на голові -- маленькі мушлі тримались короною.
Русалонька весело засміялась, коли Промінчик сів їй на носа, і лагідно сказала товаришу:
--Давай, попливемо ген до коралового рифа.
І вони втрьох помчали, підіймаючи над водою безліч маленьких солоних краплин.
Промінець не відставав: він ще риф не бачив.
А той, переливаючись червоним, блакитним, жовтим, підставляв сонцю свої боки.
Русалонька привіталась з рибками- зебрами, рибами-клоунами, морським коником. Тоді сіла на велетенську мушлю і почала співати.
Пісня лилась такою ніжною мелодією, що зверху, над морем, затих вітерець.
Промінець, щоб не заважати тихенько сидів у Русалоньки на голові, а всі слухачі обступили довкола:
Як рано-вранці випливала
З води я сонечко стрічать,
На хвилі човник зустрічала,
Вродливий в ньому плив юнак.
Я не могла не заспівати
Про велич всіх морських глибин,
Рибалка же продовжив пути
Спускати вниз для наших риб.
Я голосніше заспівала,
Та щось не зупинився він...
Йому на вухо закричала,
А виявилось, що глухий.
Я не змогла його втопити,
Він риби мовчки наловив,
І, коли сонечко в зеніті
Було, собі вже геть поплив.
Та сині очі, сині очі
Його забути я не в силі.
Ти припливи цієї ночі,
Русалка вже чекає, милий!
Вона стихла, на мить схилила голову, але через хвильку вже посміхалась і розглядала над собою веселку. Ні-ні, не в небі, безліч різнобарвних медуз, майже прозорих, кудись плили, плавно рухаючись, чим нагадували цікавий таночок.
Спочатку красуня з риб'ячим хвостом думала з ними потанцювати, але згадала, як кілька днів тому необережний дотик закінчився опіком і довелось навіть до морського лікаря Омара Омаровича звернутися.
Тому русалонька спостерігала спочатку за ними з дна, а тоді метнулася вгору -- пропливти над медузами.
Сонячний промінчик вже погладжував слизькі шапочки і лоскотав отруйні щупальця.
Але Сонечко вже кликало синочка до себе, тому малий попрощався з новими друзями і поспішив на небо.
Тільки-но його не стало, як над морем нависла важка сива хмара, що вкрила ковдрою весь небокрай. Вітер заспівав тужливу пісню, підіймаючи все вищі і вищі хвилі.
Дівчина з хвостом замість ніжок поспішила додому: далеко від рифу, глибоко-глибоко під водою серед золотих пісків красуню вже чекали брати і сестри.
Увесь вечір вони співом заспокоювали море і розповідали один-одному свої денні пригоди.
Наступного ранку Русалонька довго спала.
Так довго, що її новий друг, Промінчик, ніяк не міг її знайти.
Поки він гуляв, серед водоростей грались двоє золотих рибок. І коли він торкнувся животика однієї з них, по рослинках побігли в усі боки сонячні зайчики.
А ось рибки причаїлись. Довкола стало тихо-тихо -- прямо на них пливла велика акула з гострими зубами і злими очима.
Та промінець знову пустив сонячних зайчиків, прямо хижаку в очі.
Акула з несподіванки завмерла, а дві маленькі рибки встигли сховатися.
Хижак розчаровано розвернувся і поплив геть, а поблизу почулись русальчині голоси.
Завтра буде повнолуння, а це -- велике свято у підводному світі, з піснями і танцями, жонглюванням пустими мушлями та хизуванням найкращим намистом чи вінком.
Наша Русалонька мала найкращий голос у підводному царстві.
Вона співатиме про море. То тихе, безкрає, що небо купає, то таке, що хвилі аж до хмар підіймає, рве береги, топить кораблі.
Промінець лагідно торкнувся золотавого волосся, пускаючи зайчики довкола. Красуня засміялась і вони поспішили на пошуки пригод.
Сонце вже не гріло, воно пекло. Вода на поверхні була аж гаряча, тому русалка наввипередки з дельфіном пливли не виринаючи.
Та ось поблизу показався над поверхнею камінь. Русалонька сіла на нього, а її товариш сперху стрибав через перешкоду, а тоді просто ніжився поруч.
Волосся швидко висохло, але хвіст час від часу підіймав тисячі бризг, які крихітними веселками падали і на Русалоньку, і на Дельфі.
Промінчик також веселився, стрибаючи з краплинки на краплинку.
Але, коли сонечко повернуло не захід, на горизонті з'явився човник.
Зовсім невеликий, весла весело підіймалися вгору і розсікали воду. Поки він не зупинився і рибалка закинув сітку.
Русалка тихенько зіскочила з каменя і попливла до човника.
Той самий!
Серденько забилось швидко-швидко, їй знову захотілось співати, але він не почує цієї пісні.
Та от красуня почула шум і повернулась.
Необережний Дельфі заплутався хвостом у рибацькій сітці.
Русалонька кинулась на допомогу, а Промінець, як міг, відтягував повернення на небо, пританцьовуючи то на чолі, то на щоках юнака, щоб відволікти його від сітки.
Тільки він відчув дивні колихання човника і почав витягати.
Разом з рятівницею і полоненим.
Рибалка й сам кинувся допомагати. І згодом дельфін весело перестрибував через човен.
Русалка сіла на край човна. Вона дивилась на захід сонця, дозволяючи новому другу її обдивитись.
Промениста доріжка спускалась з її зеленувато-синього хвоста і бігла аж за небокрай.
Але сонечко все більше ховалось за морем, тому небо окрасилось рожево-бузковими кольорами.
Юнак у човнику наче прокинувся, витяг сітку з кількома невеличкими рибинами і, хотів було попрощатись з красунею-русалонькою, але човник виявився пустим.
Морська діва помчала у глибинну бібліотеку.
Їй захотілось зцілити гарного і доброго рибалку.
Книжку за книжкою читала вона, шукаючи відповідь, аж поки не наступив світанок.
І, втомлена, заснула прямо тут.
Ні Промінець, ні дельфін красуню не будили. Вони охороняли її сон.
Але Русалонька скоро прокинулась, хоча й не поспішала плисти від книжок.
Морські книжки для промінчика світились аж. Адже русалки пишуть на знайдених пустих мушлях. І, чим плоскіша мушля, чим більше на ній перламутру, тим книжка цінніша.
Але у жодній цінній книжці не було сказано, як врятувати людину від глухоти.
Тому красуня перейшла до менш цінних. Та й там не знайшла нічого корисного.
Русалка розчаровано обдивилась бібліотеку...
Друзі гралися неподалік, щоб їй не заважати, але вона побачила, як сонячні зайчики від Промінця, відбиваючись від самотньої мушлі, біжать по піску.
Одна-єдина книжка, що розповідала про людей у часи їх дружби з русалками опинилась в руках.
Там були описані і всі людські хвороби, а також ліки від них.
А глухоту русалки людям лікували соком однієї морської квітки.
Русалонька знала цю квітку. Вона росте на самому високому пагорбі рифа, але цвіте лише двічі на рік, коли ніч і день однакової тривалості.
Тільки запах у квітки такий сильний, що всі довкола засинають.
Хоча зовсім недавно у морському травнику красуня бачила протидію сонному запаху.
Треба ще раз подивитися.
Ця дрібна і колюча рослинка любить темні і холодні місця.
Русалонька уважно перечитала все, пов'язане з потрібними їй водоростями.
Головне, що діяла протиотрута лише кілька годин.
За цей час треба і повернутися, і квітку зірвати, розімнути пелюстки і намастити утвореним соком вуха рибалки.
Та як домовитися з другом, щоб він на світанку чекав морську красуню в морі?
А час летів швидко.
Русалка, Дельфі і Промінець часто гралися поруч з рибацьким човником.
Іноді друзі приносили йому подарунки з дна морського. Чорну перлинку-краплинку юнак носив на шиї.
Рибалка припливав щодня, але не разом зі світанком.
Це бентежило русалоньку.
Та от якось раз він покликав всіх за собою.
До берега друзі плавали наввипередки, стрибали високо з води...
Та зелена трава і дерева, людські голоси, спів пташок їх зупинили.
Неподалік на березі стояли хатинки. Тут чулись весела музика і співи.
Аж Русалочці хотілось танцювати...
І спокійне лице друга ще раз підтвердили те, що треба йому допомогти. Він же ніколи ще не чув музики.
Дельфі й сама кинулась пританцьовувати.
Юнак засміявся, прощаючись, і пішов берегом.
Інші ж повернулися в море.
Та ніч була найтемнішою з русальчиного життя.
Темні хмари вкрили небо густо-густо, не пропускаючи жодної зірочки і місячного сяйва.
Русалонька вже думала пливти за водоростями навпомацки, але буря раз у раз засвічувала блискавки.
Дельфін разом з подругою поспішили до ущелини за протидією.
Аж тут їх зустрів приємний подарунок -- темний розкол увесь світився від планктону.
Друзі хутко дісталися дна і з'їли кілька стеблин водоросттей.
А тоді чимнайдуж кинулись до рифу.
До світанку залишилось якісь кілька хвилин, втомлені хмари розповзлися по небу, пропускаючи передсвітанкове світло.
Ось і перший Промінець примчав до моря, щоб допомогти товаришам.
Він біг через рибацьку хатинку, збудив юнака і показав йому на море.
Запах квітки морська красуня і дельфін не відчували -- їх носи заклало.
Тому, зірвавши цвіт, друзі попливли у бік берега.
"Хлюп-хлюп!" --плескались весла об воду зовсім поруч.
Русалонька випливла на поверхню і посміхнулась рибалці.
Вона сіла на край човника і взялась розтирати пелюстки.
Юнак дивився на своїх друзів і нічого не розумів.
Аж поки красуня не покликала його ближче.
І тільки-но її пальці торкнулися вуха, як очі зробились великі-великі. Шепіт морських хвиль десь далеко перекрикували чайки.
Дельфі почав теж щось розказувати, русалка кивнула, посміхнулась і тихо-тихо заспівала:
Пливе човен на світанку,
Хвилі веслом крає,
А там молодий рибалка
Русалку шукає.
Великі здивовані очі засміялись і хлопець почав відбивати ритм на лавочці...
З тих пір пройшло багато часу. Вже й не відомо, чи існують русалки, чи й справді вони дружили з людьми.
А ти як думаєш?

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна