Як лісовий мед вовків і ведмедів мирив

На небі якраз сідало сонце, а зіроньки одна за іншою відкривали віконця у своїх домівках.
Круглолиций місяць рушив від хатки до хатки перевіряючи, чи все гаразд.
А внизу на землі, серед тиші і тьохкання солов'я, шарудіння польових мишей, фиркання їжачків і ухкання сови чулось завивання і клацання зубами, дикий рев.
Ітак голосно, що деякі зірочки позачиняли свої віконця, а місяць сховався за хмару, лиш краєм ока спостерігаючи за тим, що ж там коїться, внизу.
Ведмеді з вовками пасіку не поділили. Саме так, вовки розпробували, який то смачний та цілющий лісовий мед, і надумали пасіку собі забрати.
Тільки стомленим за цілий день бджілкам було не до нічних побоїщ. Вони сонні вилетіли з одного вулика, другого, третього і покусали всіх підряд.
Вовки і ведмеді розбіглися хто куди.
Вранці ватажок вовків на трьох лапах пришкандибав до найстаршого ведмедя. А у того око запухле.
--Так справа не піде, -- каже гість. -- Вночі бджоли нас і близько не підпустять до меду.
-- А ми до них ввечері ходимо, перед заходом сонця. Принесемо їм ще кілька букетів квітів, і крилаті трудівниці самі нас медом пригощають.
-- А можна і нам з вами???
-- Ми з друзями ділимось. Але вчорашнього більше не потерпимо. Як і бджоли. Не забувай, що як посієш, так і пожнеш.
-- Мир?
Вовк протстяг лапу ведмедю. А той на знак дружби налив йому запашного трав'яного чаю з медом.
І ввечері, назбиравши по букетику квітів, товариші пішли на пасіку. Миритися з бджілками і їсти солодкий лісовий мед.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна