Робот, Назар і Дем'ян

Ранкове небо хмурилось і плакало.
Великі дощові краплі падали на шибку, за якою в теплі, дивлячись на вулицю, сиділи Назар і Дем'ян.
Мама Юля вже кілька днів обіцяла, що вони підуть в парк збирати шишки, жолуді і каштани, але замість цього в гумовичках і дощовичках братики гуляли по калюжах.
Пострибали трохи, побігали , виміряли найглибше місце.
Якраз вітер підняв хвилі, і червоний кленовий листок перетворився у мандрівника.
--Корабель капітана Джейка. Повний вперед!
І Нарар підштовхнув листочок.
Дем'ян приєднався до гри. Але впертий вітер намагався кораблик не пускати до хлопчиків.
Гра припинилась, коли кораблик потонув, а носики стали червоні, як у Діда Мороза.
Всі йшли, співаючи "Вийди, вийди, сонечко", поки хлопці між зеленою і вже пожовклою травою під кущем не побачили дещо біле. Вони підбігли туди, і за мить тримали в долонях руку, ногую і решту робота.
--Мамо, можна, ми його поремонтуємо і собі залишимо? -- спитав Назар.
Він любив усіляких роботів і трансформерів, навіть колекцію невеличку вже зібрав.
Матуся засміялась:
-- Спершу його помити не завадить.
Тому вдома, як тільки всі роззулись, зняли дощовики, куртки і шапки, діти пішли до ванної.
Кілька хвилин пройшло, поки діти з біленьким роботом не увірвались до мами на кухню.
--Дивись, матусю, у нього такий добрий вираз обличчя. Я назву його Захисником. І рука з ногою вже не місці.
Малюки з новою іграшкою і їли, і грались, і книжки читали. Поки не прийшла пора спати.
Між фіранками крізь шибку світилось кілька зірочок. Хлоп'ята вже давно спали, коли Захисник підійшов до червоного швидкісного автомобіля.
-- Будь ласка, допоможи. Десь дуже далеко, куди полетів мій колишній друг і господар, в його рюкзачку залишились мої крила. Я тепер не зможу літати і казкових героїв захищати.
Машина з блискавками з обох боків кивнула бампером, погоджуючись, і тільки завела мотор, як Назар прокинувся.
--Дем'ян, -- покликав він тихенько брата, -- наш новий робот з МакКвіном щось задумали!
Але гарненький червоний автомобіль вже їхав до дверей.
--Егей! Нас почекайте.!
І хлопчики, які дивовижним чином стали ростом як Захисник, застрибнули у кран, два дні складений з кончтрукторних блоків.
Вони закинули гачка прямо на бампер МакКвіна, і той зупинився.
--Куди це ви без нас?
Малюки зняли гачка, всілись на задні сидіння... Рушили!
На диво зоряна ніч змінилась рожевим світанком. Окрайок місяця разом з хмаркою-подушкою покотився за обрій, а перші промінці виглянули з-за поля. Трава майже вся уже пожовтіла, але невтомні бджілки-трудівниці пролетіли над МакКвіном, вишукуючи осінні квіточки.
Аж поле закінчилось, і мандрівники опинилися в лісі.
Той був густий-густий.
Дорога ставала все вужча і хлопчики почали переживати, що вони тут і залишаться.
Але, як тільки Назар подумав про Котигорошка з його товаришами, Вернидуб почав прокладати шлях.
Дем'ян, котрий намагався трохи подрімати, з несподіванки закліпав очима.
-- Куди поспішаєте? -- спитав Котигорошко, спираючись на свою величезну булаву.
-- По крила Захиснику. Бо він літати не може. Нам до моря треба.
-- Ми вас трохи проведемо, --сказали друзі.
Але втома малих здолала, тому компанія вирішила відпочити.
Підйом був різкий. Довкола ще сонних подорожніх та їх нових друзів наввипередки бігали їжачок і зайчик. Колючка голосно сопів, але майже не відставав від Вуханя.
Пізніше, коли звірята зупинились, вони розповіли, що повільного їжачка не захотіли в лісову збірну по бігу брати. Тому зайчик його й тренує. І так вдало, що Колючка вчора навіть ласку обігнав.
Зверху почулись оплески. Це білочки-сестрички спостерігали за друзями-бігунами.
Але сонце ховалось за хмарами. Такими високими, білими, які вітер перетворював то в замок (Назар відразу ж згадав Джека і бобове зернятко), то у великого кита. Аж тут за кілька хвилин, поки діти спостерігали, пустун-вітрюган перетворив ту хмару на пиріжки і тістечка, нагадуючи всім про голод.
Котигорошко витяг з-за пояса скатертинку-самобранку, поклав її на найбільший пеньок, і враз нам з'явилось тепле какао, пиріжки, як у мами з духовки, хліб, масло, сир...
Друзі рушили далі. Ліс потрохи розступився, але за ним шуміла ріка.
Котигорошко з товаришами швиденько з кількох лежачих деревин змайстрували пліт, зробили мандрівникам весла, подарували скатертинку-самобранку і, побажавши щасливої дороги, спустили їх на воду.
Хлопчики розглядались довкола. Течія була помірною, тому вирішили їй не допомагати. Веслували лише тоді, коли пліт близько до берега підходив.
А береги вражали. Спочатку вербами, з яких вода зривала все більше жовтих листочків, різнокольоровими кленами трішки далі, червоногронними горобинами.
-- Цієї зими пташки голодними не будуть, -- сказав Назар, показуючи ягідки Дем'яну.
І тут ГУП. Пліт на щось напоровся. З води винирнула голова з великими жовтими очима.
-- Крокодил! --менший братик злякався.
-- Ні, тут крокодили не водяться, -- заспокоїв їх Захисник.
Але зубастий рот говорив про хищу вдачу. Розумні очі ніби посміхнулись, хвіст плеснув по воді і щука попливла далі.
-- Може це та щука, що виконувала бажання? -- задумано і якось сонно промовив старший братик.
Він обійняв молодшого, і обидва заснули.
Прокинулись вони тоді, коли небо ледь-ледь світліло, а над водою лежав туман. Легкий, напівпрозорий, тому діти, поснідавши кашою такою ж смачною, як у мами, почали виглядати щось цікаве.
Пейзаж змінився. Береги стали піщаними. А дерева ніби розступились. Течія теж стала швидшою.
Море близько.
На місці, де річка повністю впадала у море, мандрівники підвели пліт до піщаного берега.
Хлопчики відразу ж спустились на пісок і почали розглядати різноманітні мушлі. Їх тут було дуже багато. Плоскі і закручені, блискучі і ні, білі, бежеві, рожеві, величезні та зовсім крихітні.
Але Захисник і МакКвін перебрались через пісок і зупинились перед величезним деревом. За крону високо вгорі зачепилась біленька хмарка. А довкола нижчих гілок літали різні пташки.
Та друзі почали обхід знизу.
Назару здалось, що він побачив на дереві віконце. Малий з несподіванки покліпав. Але, коли всі зупинились перед дверима, хлопчик зрозумів, що тут хтось живе.
На стук вийшов старий моряк у матросці.
--Заходьте. Ласкаво прошу.
Він пригостив гостей фруктами з заморських країв, напоїв їх запашним чаєм і поклав хлопчиків спати у справжнє ліжко.
Поки діти вранці прокинулись, їх чекали бананові оладки з медом і запашний чай.
Захисник і МакКвін з захопленням слухали історію, як Джек їздив з Джейком у Нетландію і знайшли скарби капітана Гака.
Назар з Дем'янок якраз підходили до дверей
--... На найвищій купі золота, серед монет і в короні лежав крокодил. Великий, зелений, з цокаючим животом. Саме той, який руку капітана проглотнув. По його запаху йшов і натрапив на скарби. Ми в тій печері місяць були, скарби передивлялись, але Гак так і не з'явився. Мабуть йому хтось про крокодила розповів.
Хлопчики підійшли до столу:
--Доброго ранку.
Вони сіли на стільці.
Господар наклав їм в тарілочки оладок, налив меду.
Коли його рука була перед Назаром, хлопчик здригнувся: стільки морщин і шрамів.
Але запах від сніданку був таким солодким, що він почав їсти.
--А зараз я розповім вам історію, як мене Джейк врятував.
Дуже-дуже давно, коли Нетландія ще тільки була землею індіанціві фей, далеко від неї жили два товариша. Разом в ліс по гриби ходили, разом у кота і мишу грались, разом рибу ловили.
І разом про море мріяли.
Один з друзів якось втік у порт і поплив на торговому судні в море. Інший посумував трохи, закотив рукави, зробив собі невеличкий човен і теж подався в море.
Першому швидко набридло виконувати накази інших, він підняв бунт, захопив корабель і повісив піратський прапор.
Друг його ж рибу і мушлі ловив, їх продавав, а, коли трохи грошей заробив, купив невеликий корабель.
І все було б добре. Але якось серед моря ці два кораблі зустрілись. І, коли піратський капітан побачив купця, свого колишнього друга, спочатку радо його обняв.
--Будь одним з нас! Весело живеться піратам! Пливемо, куди хочемо, беремо, що хочемо.
--Ні, я чесний купець. І чужого мені не треба. Та й своє я без бою не віддам.
Він вихопив шпагу і почав наступати на пірата. Але той:
--В'яжіть його.
Матроси кинулись до купця. Він махав шпагою вліво і вправо, зачепив кількох. Але капітан забрав шпагу, підійшовши ззаду.
Полоненого зв'язали, посадили в трюм.
Кілька днів йому не давали їсти і пити. Головний пірат час від часу приходив, щоб спитатись, чи не передумав.
А тоді його посадили у пусту бочку і спустили за борт.
Довго довелося плисти, невідомо куди. Води прісної не було, рибу руками не впіймаєш, якщо довкола кружляють акули. Та й сонце нещадно пече.
І, коли купець вже подумав перевернути бочку і здатись на ласку хижакам, поблизу загудів дзвінок корабля:
--Людина за бортом!!!
Його витягли, помили, нагодували, напоїли зграйка веселих дітлахів.
З того часу купець Джек став ще й веселим матросом у команді Джейка.
Хлопці почули далекий свист корабля.
Це припливли провідати бойового товариша маленькі пірати.
І побачили гостей.
Відважний робот відразу попросив про допомогу.
І капітан погодився.
А так, як дорога мала бути довгою, вирушили відразу ж після обіду.
Захисник разом з новими друзями спостерігав за морем.
Неподалік грались дельфіни. Серед них Назар побачив русалку. Блакитні прядки тягнулись аж до рожевого хвоста.
А стрибала вона не гірше своїх друзів з плавниками.
-- Тут треба бути обережними. Он там в печері живе Морський Змій. Він не лихмй, але о0полякати незнайомців може.
І дійсно, корабель потрапив у водяний вихор. Мореплавці вже думали, що не виберуться, але тут з-під води виринула велетенська фіолетова голова, а з ніздррів вилетів такий сильний вітер, що корабель полетів, наче на крилах.
-- Дякую, друже, -- помахав Джейк змієві.
Та, тільки він повернувся до штурвалу як попереду завиднілися скелі.
-- Джек, накажи всім закрити вуха, зараз плистимемо біля сирен.
Братики взяли заглушки, повставляли їх у вуха і продовжили дивитися вдаль.
Вони думали побачити великих і злих сирен, а натомість з хвиль виринали маленькі і майже непомітні дівчатка.
Дем'ян вже надумав звільнити вуха, але Захисник взяв його за руки і помахав головою.
Робот вуха не закривав, йому цей дикий спів не шкодив.
І, тільки-но корабель покинув небезпечну територію, всі витягли заглушки...
Вдалині кричали чайки. А це означало, що берег близько.
Братики лишились на кораблі чекати Захисника з крилами.
А той увімкнув на схованому спецприладі карту з місцезнаходженням всіх своїх частин і рушив за маячком.
Виявиилось, що йти близько.
Тільки довелося лізти кущем до вікна. А там утікати від кішки. Тоді...
У коробці з іграшками був повний гармидер.
Роботу довелось посортувати машмнки по кольорах, позаганяти їх у гараж.
Своїх друзів з минулого, солдатиків, він попросив допомогти. І от, черед крихітних деталей конструктора, заблимали різнабарвними скельцями його крила!
Товариші причепили їх на місце і Захисник полетів через вікно, над берегом, над водою. Він приземлився якраз перед новими друзями.
-- Ти повернувся! -- зраділи хлопчики. -- Пора повертатись. Батьки вже зачекались!
І, розпустивши вітрила, вони помчали назад через море, по ріці, аж до лісу.
А звідти машиною додому..
От тільки...
Оченята розплющились широко-широко. Десь за вікном скрекотіла сорока. Дем'ян міцно спав. Батьки теж.
" Невже приснилось," -- подумав Назар.
Тільки Захисник блимав у ранкових променях своїми крилами, підморгуючи хлопчику "правда, правда".

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна