Невгамовний олівець
У коробці, серед таких самих, як він, жив Олівець. А так як був він сірого кольору, дитячі ручки рідко його брали.
Він сумував, сумував, а тоді взяв і втік.
Вибрався непосида з коробки, поки його братики спали, глянув довкола -- так і діти сплять.
Зі столу стрибати лячно, високо. А поруч альбом лежав. То й забрався Олівчик туди.
На першій сторінці по морю чи річці, чи іншій водичці, плавав собі човник. ААле чому вода без хвиль? Так човник далеко не запливе! І гість старанно почав малювати хвильки. Де більшу, а де зовсім малесеньку, ледь помітну.
Далі перестрибнув до лісу. Тут верба отримала кучеряве листя, під ялинкою з'явились трійко грибків, а у зайчика в лапках -- морквинка.
Тільки сумно раптом стало Олівчику, коли він оглянувся - все, що домалював непосида було нецікаво-сірим...
Але цей сум швидко десь подівся -- попереду стільки небаченого.
Перестрибнув він на наступну сторінку, а там дітки бульбашки пускали.
"Ось тут вуса домалюю, тут оченята й носик, тут хвостика, смужечки..."
І враз бульбашки стали схожі хто на тигреня, хто на сонечко, хто на мишкуОлівчик трішки вже притупився, крапельку втомився, але його цікавість перемогла і невгамовний подорожній рушив далі.
На поле. Домальовувати кульбабкам крихітні парашутики, а овечкам -- колечка шерсті. Підправив бджілці крила, намалював над маком бабку і помчав уперед.
Майже під колеса потяга. Тільки чомусь паровоз дим не випускає, зверху теж хмар немає. І у віконцях пусто. І пташки не літають.
Вирішив невгамовний мандрівник і тут втрутитись, адже страшенно шкода йому стало того самотнього паровозика.
На наступній сторінці дівчинка Христинка малювала хатинку. Але тільки почала. Навіть стіни не звела, як мама обідати покликала. Тут вже Олівчик постарався: двері з ручкою, два віконця з фіранками, під вікном -- лавочка, над вікном -- ластів'їне гніздечко. На даху комин...
Ще й радів собі тихенько - от Христинці сподобається, можливо, й помітить нарешті свого сіренького помічника, і разом вони зможуть творити справжні шедевриТільки хотів ластівочку намалювати -- стрибнув... і зламався.
Так і залишився лежати.
Але за кілька хвилин дівчинка прокинулась, підійшла до столика, глянула на малюнок, підстругала сірого помічника, тоді взяла коробку й продовжила малювати та розмальовувати. І тепер всі шедеври вона починала малювати сірим олівчиком.
© Солтис-Смирнова Марія і Гончар Наталія