Новий сусід Бульбашки
Якось вранці Бульбашка прокинувся від дивних звуків.
"Хрусь-хрусь!"
І тільки дракончик піднявся й поспішив на звук, як його листочок-хатка відламався від стебла і зі стуком впав донизу.
"Гуп!"
Сон пропав з кінцями.
Бульбашка подивився вгору. За листком-дашком сяяло яскраве сонечко.
Небо було чистим-чистим. А високо вгорі літали ластівки.
Малюк пішов шукати собі новий дім. Жовті чи біленькі парасольки кульбабки говорили про те, що дощик сьогодні обійде їх боком.
Тому дракончик милувався всім довкола.
Аж раптом в небі зі сторони найближчого села з'явилось незвичне коло. Воно рухалось. Спочатку низько, розсікаючи повітря сумішшю чорних і білих крил, тоді все вище.
Малий зачаровано дивився.
Птахи повернули в інший бік і зникли за обрієм.
-- Лелеки тренуються. Скоро осінь. От бач, і твій листок засихати став, тому й упав, -- сказав Непосидда.
Він тихенько підповз до друга і спостерігав за польотом.
-- Допоможеш мені нову хатку знайти? -- спитав Бульбашка.
-- Я знаю чудове місце. Ходімо.
І товариші рушили ближче до річки.
У найдальшій вербі між гілками утворилась щілина. Туди й привів равлик дракончика.
--До води далеко, вітер не завіє. І вигляд звідси гарний.
-- Але я сусідів тут не знаю.
Аж тут поблизу на гілці заспівала пташка. Так гарно і мелодійно.
Друзі знайшли поглядом невеличкого сірого співака. А поруч з ним -- і домівку.
-- Одного сусіда вже побачили, -- засміявся Бульбашка.
Зверху спускалися пішки. І, чим нижче опускались, тим більше мурашок їм траплялось.
Менші і більші, але всі метушливі, бігали комашки у своїх справах.
Непосида поповз додому. Як-не-як сонце вже опускалось до горизонту, а дранокчик знову пішов догори.
І тут він побачив те, чого не бачив раніше -- сонечко виблискувало на якихось тонюсіньких ниточках.
Малюк підійшов ближче. А там -- крихітні дзвіночки.
--Це мій музичний інструмент. Саморобний, -- похвалився майстер.
Бульбашка повернувся і побачив павука. Чорного і великого.
-- Іноді на ньому грає вітер. Але частіше я.
І музика смикнув тоненьку ниточку. Відразу ж задзеленчав дзіночок, за ним -- наступний. Тоді павук потяг іншу струну -- тут аж три дзвоники заспівали.
Увага дракончика з тендітної музики перейшла на маленькі розмальовані дверцята. Квіточки, бджілки і метелик, схожий на Біляночку прикрашали вхід у домівку.
-- То ви ще й малюєте!
-- І вірші пишу, і фіранки з скатертинками тчу.
Тінь від верби стала довгою-довгою. Торкнулась аж води і розбудила там сплячого бобра.
Малий зрозумів, що пора додому.
Він попрощався з павуком Довгониткою і вже збирався піднятися вище, як новий сусід виніс з дому цілий пакунок.
-- Тримай, тут подушка і ковдра. А ще фіранки для входу. А завтра вранці приходь до мене на чай. Джілки з сусідньої пасіки мене медом пригощають. То й я поділюсь...
У м'яку ковдру Бульбашка завернувся, мов у кокон. А снились йому пташина пісня і квіти, намальовані павучком.
З сусідами йому пощастило.
© Солтис-Смирнова Марія Петрівна