Про два братика--каштанчика

На великому каштані, серед безлічі великих і маленьких листочків, високо-високо, майже на самому вершечку росли два братики-каштани.
Ці зелені колючі близнюки з кожним днем набиралися сили і підростали. Сонечко лагідно пригрівало їм бочки.
Аж тут літо закінчилось. Листочки вкрились золотом. Під каштаном все частіше зупинялись хлопчики. Вони могли потрусити дерево чи кинути вгору гілляку.
А скільки радісних криків бувало, коли додолу падав каштан...
Все більше і більше братиків-каштанчиків покидали дерево.
Та наші близнюки висіли й далі.
І так би продовжувалось, мабуть, довго, якби на сусідню гілку не сіла молоденька сорока.
Придивилась:
"А що це блищить поміж листя?"
Зелена шубка на каштанчиках тріснула і пустила на поліровані бочки сонячні промінці.
Саме їх і побачила перната гостя.
"Заберу собі," -- білобока хотіла зірвати каштани, але засильно смикнула -- і вони впали.
Зелена трава внизу пом'якшила падіння. Але захисна зелена шкірочка розкололась, випускаючи кругленькі каштани, що покотились у різні боки.
За пропажею спустилась і сорока. Подивилась довкола, а у високій траві блискоту не видно. Так і полетіла ні з чим.
Блискучого м'ячика-каштанчика зате помітив їжачок. Він саме біг по пахуче жовте листячко у свою нову нірку.
Спробував наколоти знахідку на спинку, та з цього нічого не вийшло. Та й залишати нову іграшку не хотілось.
Почав її носиком штовхати, раз -другий-третій, а каштанчик з гірки як покотився, та у ямку між трави.
Так і пішов їжачок ні з чим.
Малий утікач від таких пригод втомився та заснув.
Так в теплі й волозі й проспав усю зиму, спочатку прикритий травою, а тоді білим пухнастим снігом.
І, коли настала весна, пробився малесеньким паростком, потягнувся назустріч сонцю. Час від часу питаючи вітер, що трапилося з його братиком.
А його знайшов по дорозі додому другокласник Михась. Разом з мамою і сестричкою з шишок, жолудів і каштанів вони зробили казковий ліс. І братик-каштанчик перетворився в сову, що жила біля шишки-ялинки на вікні.
Звідти він дивився вниз, на дерево, де ще недавно ріс зі своїм братиком і мріяв колись знову його побачити.
Поки одного разу легкий вітерець не приніс через кватирку історію про маленьке деревце, що виросло з блискучого каштана, який врятувався і від сороки, і від їжачка.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна