Загублений лист

Через зачинене вікно лилось тепле світло.
З цього боку стояв Мороз і тихенько малював. Тоненькі берізки довкола дубка, кілька пишних ялиночок, стежка...
-- Поля, пора збирати олівці. Завтра будеш малювати.
-- Ням! -- сказала мала, взяла сестричку за руку і пішли вечеряти.
"Скрип-скрип"
Мороз перебрався до кухні. З відкритої кватирки пахло яблучками і ваніллю.
Подув на шибку -- пташина зграя полетіла у вирій, і далі пішов.
Вікна скоро стемніли, а дитячі голосочки змінила тиша.
Та, не встигло скупе зимове сонечко виглянути з-за обрію, а горобець поснідати ягідками горобини, як з будинку вийшли дві дівчинки з матусею. В ручках по лопаті і відерку.
-- Будемо фортецю будувати? Доріжки копати? Чи сніговичка-поштовичка зліпимо і в ліс по ялинку його відправимо?
-- Сніговика! Сніговика! -- підпримали сестрички.
-- Та ви ще ж листа не намалювали!
Але дівчатка вже не чули --вони ліпили кулі. Спочатку пухкий сніг перетворювався в маленьку кульку. Лєночка і Полінка кинули їх на землю, і почали котити вліво-вправо, взад-вперед, і крихітні кульки з кожним рухом ставали все більші.
Мама теж не відставала, вона зробила найбільшу кулю.
Поскладали їх одна на другу -- зовсім на сніговичка не схоже.
-- Треба очки, треба ніс, ротик треба і ручки.
-- А, щоб міг піти у ліс, ноги треба не забути.
Сестрички посміялись з маленького віршика, який самі придумали, і пішли но носа-морквинку.
-- Доці, давайте відразу і листа намалюємо, Сніговичку вручимо.
У теплі дитячої кімнати панувала тиша. Час від часу лише впертий олівець не хотів лінію проводити і шумів на папері.
Дівчатка старанно виводили малюнки-листи.
Поки мама не покликала обідати.
-- Потім домалюєте, -- сказала вона.
Поля і Лєна залишили шедеври і поспішили на кухню.
А на аркушах паперу зеленіли ялинки з різнокольоровими кульками.
Поки господинь не було, олівці кинулись самі малювати -- цю кульку домалювали, під ялинку коника-качалку посадили, під іншу -- гарний поїзд.
Коли ситі дівчатка повернулися в кімнату, то лягли у ліжечка, а мама почала читати казку про святкування Нового Року у лісі, коли звірята довкола прикрашеної ялинки хороводи водили, і гостинці один одному дарували. Так Діда Мороза з подарунками дочекалися. Він всіх привітав, і по шоколадці подарував...
Поля і Лєночка заснули.
Коли вони прокинулись, кинулись до малюнків. Хотіли ще щось домалювати, та нічого не змогли придумати більше.
Такі віднесли спочатку мамі. А тоді всі разом до Сніговика.
Листи поклали під шапку-відерко.
І, разом з санчатами, рушили до найближчої гірки.
Тим часом сутінки ставали все густіші.
Оченята Сніговика заблистіли, руки-гілки зігнулись, голова повертілась.
"Еге-гей," -- подумав він, потягуючи спину.
Та рушити з місця не наважився -- довкола було шумно, десь весело сміялись діти.
"Падай, падай, сніженьку," -- наспівувала Лєнуся, повертаючись додому.
"Пора!"
Білий, круглий сніговичок рушив з місця.
Ліхтарі весело підсвічували вулицю, куди вийшов новоявлений мандрівник.
Він витяг з-під відерка малюнки.
"А карту забули," -- сумно подумав він. -- "Піду вправо."
І Сніговичок-поштовичок попрямував в той бік, де, як від думав, було право.
Тільки-но він зайшов за кут, як повз нього пролетів Вітер. Ще й з такою швидкістю, що відро з чола скотилось, а листи-папірці постішили навздогін шибенику.
Невеличкий сніговичок, піднявши руки догори, і стрибнувши пружинкою, намагався хоч одного листа упіймати, та невдало.
Він нагнувся, щоб підібрати відерко-шапку, зачепив його рукою-гілкою, поклав на голову... і винуватою ходою рушив назад у двір.
Тим часом Вітер-пустун побачив, що за ним якісь папірці летять, подивився на малюночки:
--Це я поштовика збив! Ой-ой-ой! Треба справі помогти.
І він полетів до найстаршого, найсильнішого і найхолоднішого брата --Північного Вітра.
Той якраз збирався на Північний Полюс до Діда Мороза -- сани йому налаштувати, бо попереду важка дорога.
--Обов'язково передай йому листа. А то діти через мене без подарунків залишаться.
Тим часом наступного ранку Лєна і Поля вийшли на вулицю...
І просто не впізнали свого сніговика: шапка збоку ледь тримається, ніс покосився, руки-гілки зсунулись... Ще й листів нема.
-- Ти до Діда Мороза явно не ходив, він би тебе таким розтелепаним від себе не відпустив, -- мовила Лєночка, поки Поля з мамою різнокольоровими льодинками грались.
І дівчинка махом поправила і носа, і руки.
-- Але листа знову писати не будемо. Ти замість Поштовика Комірником станеш. Чи Захисником -- наші кольорові льодові фігурки захищатимеш.
Жовті і червоні квіточки, зелені кленові листочки, сині черепашки і зірочки різних кольорів полягали довкола свого охоронця.
Діти з мамою пішли додому, а Сніговичок, як стемніло, роздивлявся свої скарби.
Вони блистіли під місячним промінням і світлом з віконець, і здавались справжніми коштоаностями...
Поруч у лісі білочки готувались до зустрічі Нового Року. Вони знайшли гарну ялинку, принесли туди грибочки, шишки і горішки, щоб красивіша була.
І от, коли найсміливіша білочка залізла на верхівку цієї височенної ялинки, вона побачила різнокольорові відблиски. Всі з одного місця.
Цікавості малої руденької стрибунки не було меж, і вона вирушила туди.
Дві подружки-сестрички Стрибунка і Руда кинулись за Цікавинкою.
Гілка-гілка, сніг упав, трохи білок налякав.
Але за мить всі троє стрибали далі.
Стриб-скок, стриб-скок!!!
Світло ставало все ближчим і все яскравішим. Людей видно не було вже, і три руді білочки сміливо рухались до мети.
Сніговик мітлу підняв. Також білочок злякав!
Але їх же троє, а захисник один.
Цікавинка схопила з голови сніговика відерко, і нумо різнобарвні коштовності туди складати.
-- Я вам ці скарби не віддам. Я їх охороняю.
-- Але вони так гарно блистять. Вони чудово прикрасять нашу ялиночку і галявину. І Дід Мороз не загубиться. -- Руда стала подрузі помагати.
-- Та й ти ходи до нас. Будемо разом святкувати! -- запропонувала Стрибунка.
Так і пішли в ліс Сніговичок з відром у руці-гілці і білочки, що сиділи в нього на плечах і голові. Вони показували дорогу і розповідали про ялинку і Діда Мороза...
Вранці Лєночка, Полінка і мама Наталя на дворі ледь не впали-- ні охоронця-сніговика, ні льодових коштовностей нема.
-- Йдемо білок годувати? -- запропонувала матуся, щоб розрадити донечок.
Ті лише покивали головами...
Ліс зустрів гостей білою памороззю гілок, у яких виблискувало сонячне проміння, і зеленню сосен та ялинок. Голочки де-не-де поскидали сніжну ковдру і тягнулись до неба, надіючись на тепло.
Аж тут на стукіт принесених горішків прибігла білочка -- простяглась на чотирьох лапках, покрутила хвостиком -- отримала подарунок і не з'їла, а побігла з ним кудись.
Так само і друга, і третя зробили.
Бігли білочки в одному напрямку, і дітям цікаво стало.
-- Може, підемо за ними? -- з надією подивилась на маму Лєна.
--Добре!
І вони рушили в той бік, куди зникали білки, даруючи пухнастим по дорозі горішки.
Аж тут між дерев дівчатка побачили галявину. На якій була ялинка, обвішена горішками і шишками. Ось якась руденька ще один горішок вішала, який кілька хвилин тому їй Полінка дала.
Та тут діти і Сніговика побачили. І свій різнокольоровий лід. Та тільки хотіли до них ближче підійти, як білочки насторожились.
--Ми нічого не будемо забирати, -- запевнила мама пухнастих стрибунок.
Тоді білочки, зражівши, показали гостям і галявину, і скарби.
-- А ти молодець, -- похвалила Лєна сніговика. --Гарного вам Нового Року.
-- Нам вже слід повертатись, бо темніє, -- сказала матінка.
І лише зараз, коли низьке сонечко дарувало останні промінці землі, всі на галявині бачили диво -- справжнє полярне сяйво.
-- Як тут у вас гарно, -- почувся добрий голос. І білочки, і діти побачили Діда Мороза. Він з собою ще й інших звірят привіт. Н свято навіть ведмежата і їжачки попрокидалися й прийшли.
Всі довкола ялиночки хороводи водили і пісні співали. А тоді віршики розказували і подарунки отримували від Діда Мороза.
І тільки Лєночка і Поля взяли свої пакунки, як опинилися в своїх теплих ліжечках. За віконцем вже виднілось сонечко. Дівчатка прийшли до ялинки -- а там їх чекали ті ж коробки, що їм у сні Дід Мороз подарував.
Коли вони побачили, що ховається всередині, щастю Лєночки і Полі не було меж.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна