Ялинкова історія іграшок
Іграшки у коробці попрокидались -- їх знімали з найвищої полички у кладовці і несли до кімнати.
Першими на ялиночку розвісили сніжинки -- золотисті і сріблясті, з гострими чи заокругленими кінцями.
Далі кульки: різнокольорові, маленькі і великі, з візерунками, з малюнками. Скляні кульки – вище, щоб пустотливі дитячі ручки не дотяглися й не розбили їх, пластикові – нижче: їх можна і пальчиком поторкати, і навіть гойднути трішки – тільки дуже легесенько!
Тоді настала черга інших ялинкових іграшок.
Дерев'яні хатки, фігурки сніговичків, діди морози, саночки, коники вистрибували зі сховища і з допомогою лагідних маминих рук осідали на ялинці.
Потім матуся дістала ще повітряні кулі з колишніх лампочок, паперові ліхтарики, зроблені кілька днів тому з донечками...
А тоді дістала якусь коробочку, і витягла звідти Біле Ведмежатко -- донеччиного улюбленця. Воно сіло на гілочку прямо посередині. Справа можна було подивитись на себе у синю кулю, зліва -- поговорити з сніговичком.
Шуркотіння дощика і розкручена гірлянда --Ялинка готова.
Клац!
Над головою Білого Ведмедика засвітилась зірочка.
Спочатку білим кольором, тоді жовтим, червоним, зеленим, блакитним...
І малий зачаровано дивився лише на неї.
"Яка краса! Я би все віддав, щоб потримати її в руках."
Довкола стемніло. Дитячі голоси стихли, дорослі десь тихо перемовлялись за стіною, а ялинкові прикраси ожили.
Кульки рахували, скільки лампочок з гірлянди вони відсвічують, сніговики з дерева розглядали своїх побратимів-лампочок на всерічному з'їзді ялинкових сніговиків, діди морози перевіряли подарунки у заплечних мішках.
І тільки полярне ведмежа так само спостерігало за зірочкою.
Тоді відчепило прищепку, встало на задні лапи і потягнулося до зірки.
Стриб! Стриб!
Малюку вдалось!
Він потяг крихітну зірочку на себе. Але, чим далі вона віддалялась від сестричок, тим тьмяніше ставало її світло.
І тільки-но ведмедик сів, як гірлянда погасла.
Всі іграшки вмить затихли. Як тепер рахувати відблиски на боках кулькам? Як повертатись на місця сніговичкам?
І Білий Ведмедик відпустив зірочку:
"Світи для всіх, а я буду милуватись тобою з відстані."
Маленька зірочка повернулась на місце, і гірлянда знову засяяла тисячою вогників, які відсвічувались на різнокольорових боках новорічних кульок.
І ведмежа щиро раділо кожному блиску його маленької зірочки.
Послухати казку в рамках проєкту УІК та МЕГОГО "365 казок на ніч" можна за посиланням https://www.youtube.com/watch?v=Ky-4rX5DzLY
Також казка опублікована у збірці "Хуртовина казок". Шукай у авторки з автографом
© Солтис-Смирнова Марія Петрівна