Як Шарфик і Шапочка з Ангелінкою гуляти ходили

Пройшла вже золотиста осінь. Непомітно підкралась білосніжна зима і холоди-морози з собою принесла.
Ангелінка виглядала з віконця на ранковий снігопад.
--Матусю, пішли снігову бабу ліпити, в сніжки гратися, на санчатах кататися.
Дівчинка побігла до шафи, витягла колготочки, кофточку, штанці. Хутко почала одягатися.
І вже задумала куртку і шапочку натягувати...
--Ти в цьому змерзнеш. Зачекай хвильку, я тепліші речі візьму.
Бабуся дістала з полички смугастий рожево-жовтий шарф, шапочку і такі ж рукавички.
Ангелінка насупилась -- не любила вона шийку шарфом ховати.
-- Ти чого? Гуляти ж хочеш? А там холодно. Треба тепленько одягнутись.
-- Шапочка вушка лоскоче. А шарф кусається!
-- У шапочки пальчиків, щоб лоскотатись нема. Як і зубів у шарфика. Але, якщо будеш так говорити, можуть вирости.
Крихітка задумалась про зубасті і рукасті речі.
А в той час ручки м'яко обвернули рукавички.
--Які вони тепленькі!
Мама заправила все волоссячко за вушка і натягнула шапочку на доцю:
-- Не лоскоче?
Дівчинка покивала головою.
Шарфик ліг на шийку і легенько обійняв її, зігріваючи.
-- Не кусається?
Матуся забрала хвостики вгору, розправила складочки, і Ангелінка, одягнувши куртку і чобітки з радістю вибігла за двері.
Вона за рік забула, що Шапочка з Шарфиком її обіймають і зігрівають.
А на вулиці дівчинка будувала снігову фортецю, ліпила сніговика. І навіть не лякалась, коли з якоїсь гілки додолу падав сніг -- її ручки, вушка і шийка були надійно сховані Рукавичками, Шапочкою і Шарфом.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна