Оля і мурахи

Оля була маленькою дівчинкою років чотирьох.

Вона дуже любила гуляти на вулиці.

У неї було дві подружки, з якими вона каталась на гойдалках, гралась у хованки та варила їсти у пісочниці.

Але Галя і Маринка похали влітку на море, тому Оля ходила гуляти сама.

Одного теплого дня вона вийшла на вулицю раніше.

У небі яскраво світило сонечко, привітало дівчинку поцілунком у щічку.

По травичці бігали горобці.

- І що вони шукають там з самого ранку? - зацікавилась Оля й побігла подивитись.

Пташки сиділи неподалік мурашника і хапали необережних комах.

А мурашки були такі заклопотані роботою: вони носили до своєї хатки траву, що й не помітили хижаків.

Олі стало шкода маленьких роботяг, тому вона розігнала горобців і сама сіла поспостерігати за мурашками. А це було так цікаво!

Одна мурашка несла довжелезну травинку, але так вміло повертала між високою травою, що ні разу не впала і навіть не перечепилась.

- А от, мабуть, мама з малюком гуляє, - подумала Оля.

Маленька мурашка так вправно утікала від свого супроводу, що ледь не збила колону своїх родичів, що щось несли. Малюка наздогнали і дівчинці здалось, що мама розповідає дитині, що вона погано вчинила.

- Зовсім, як у людей, - сказала тихо Оля.

Оля ще трошки подивилась на комах і пішла додому, а ввечері вона розповіла про свою пригоду батькам.

Дівчинка побажала солодких снів своїм друзям сонячним зайчикам і лягла спати.

А вночі їй снилось, що до неї приходила королева мурах і дякувала за порятунок підлеглих.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна