Казка про Березень

Жила була на світі красуня Весна. І мала вона трьох синів. Найстарший , Березень був добрим та лагідним.
Він дуже любив поспати . І цим користалась злюка Зима. Вона то озерце заморозить , то снігу притрусить .
Одного разу Березень прокинувся від того що він замерз. Обдивився довкола, і засмутився.
Вчора він кригу на озері півдня колов, а нині вона виглядає ще міцнішою.
Порозганяв усі хмари, щоб Сонце Землю зігріло, а на небі одна сива-сива висить і снігом посіває.
Нори звірятам від листя і гілочок лишніх порозчищав, так Зима з Вітром ще більше позакидували.
Побачила засмученого сина Весна та й питає:
- Чому зажурився, синочку.
- Та от, матусю. Сон маю такий міцний, що Зима встигає повернутись.
- Не засмучуйся, любий. Я знаю, як цьому зарадити. Треба лише помічників покликати.
І весна заспівала. Та так мелодійно, що все довкола затихло.
А пісня полилася полями і лісами аж через море.
Почули її там перелітні птахи і зрозуміли, що вже час додому повертатись.
Змахнули вони крилами, і зграя за зграйкою полетіли.
Прилетіли жайворонки і бачать: поки Березень спить, Зима інієм дерева вкриває. Почали пташки співати, капосницю проганяти, то й сонько прокинувся.
Подякував він пташкам і зрадів – тепер у нього є вірні охоронці. І ніхто вже не стане Весні на заваді.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна