Як Рука з Головою разом по світу ходили, добрі справи робили

Жила на світі Голова. Розумна і гарна.
І мала вона багато всяких ідей. Думала, що зробити, що змінити, куди податися, що подивитися.
Але, якщо подорожувати вона сама могла, дивилася на все, то зробити щось самій їй не вдавалось.
От якось сиділа Голова на березі гарної річки, великої і швидкої, і думала про міст, про небачені місця з того боку.
Аж тут побачила вона Руку. Та бігла, перебираючи пальцями по доріжці. Побачила вона камінь посеред дороги -- прибрала його геть, щоб нікому не заважав.
Помітила Мишку -- погладила малу і навіть колосок подарувала, щоб сіроманка діток нагодувала.
Зраділа Голова -- Рука може стати відним товаришем -- і поспішила тій назустріч.
Та й Рука була лише а співпрацю з Головою.
Разом вони міст побудували, на той берег ріки перебрались.
Дивляться, а там на полі ворони кукурудзу клюють. Зробили опудало, встановили серед поля і рушили далі.
Бачать -- вовк ягнятко в ліс жене. А вівця дитинча на пасовиську чекає.
"Негоже, -- думає Голова, -- так вовку робити. Але й їсти йому треба."
Рука послухала.
Аж тут вовк спіткнувся об зламану вітром гілляку. Ягня втекло. А з-під гілки жалібно пропищала куріпка -- у неї були перебиті лапки.
"І вовк ситий, і ягня ціле," --подумала Голова.
"Шкода куріпки. Але здорового ягнятка шкода більше".
Та тут, в лісовій хащі, Голові важко довелось -- волосся плуталось.
Рука взяла, волосся розчесала, заплела на голові косичку, зав'язала травичкою.
І рушили вони далі, назустріч новим ідеям і новим хорошим вчинкам.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна