Час -- наш друг

Далеко чи близько, давно чи кілька днів назад сталась з однією крихіткою пригода.
Якось вранці, коли дівчатка Поля і Оля одягались хто до школи, хто в садок. Матуся підганяла: "Швидше, бо немає часу!" а молодша донечка подумала, а куди ж він дівається.
Вона поглянула вгору, вниз, вправо і вліво, при цьому забувши про натягнуті на одну ніжку колготи.
-- Знову спізнюємось!
Мама хутко допомогла Олечці, а Полінка вже стояла одягнута і чекала біля дверей.
Весь шлях дівчинка думала, що вона маленька, гає свій час, нічого не встигає. А от, як виросте, хоча б до віку сестрички, все зміниться. Вона і вдягатися встигатиме і уроки вчитиме, і погуляти зможе перед танцями чи малюванням.
Крихітка так хотіла все встигати, що і в садочку розповіла своїй подрузі Ангелінці про Час.
Та посміхнулась:
-- У мене є знайомий чарівник. Хочеш, я його попрошу зробити так, щоб ти швидко виросла.
-- Аякже! -- зраділа Оля.
Додому вона просто летіла після садочку.
Вона з сестричкою і конструктором погратися встигли, і лялечок погодували, і навіть помалювали.
-- Які ви молодці, за собою не забули прибрати, -- похвалив татко, -- а тепер прийшов час слухати казочку і спатки лягати.
"У одному королівстві жили годинники, великі і маленькі, настільні, наручні, настінні. Але кожен з них ходив по іншому. У деяких стрілочки рухались повільно. В інших летіли, мов на крилах.
І було цьому просте пояснення. У тих людей, а кожен годинник був прив'язаний до дівчинки чи хлопчика, бабусі чи дідуся, що вміли все встигнути і мали вільний час, стрілочки ходили поволі. А на годинниках тих, хто постійно нічого не встигав, секунди і хвилини просто летіли.
Та одного разу злий чарівник, що жив у сусідньому королівстві, змахнув своєю чарівною паличкою, і всі годинники почали ходити по іншому. Ті стрілочки, що літали поповзли, мов черепашки, а інші полетіли, неначе ракети.
Люди, які раніше все встигали, тепер, як би не поспішали, багато не дороблювали, і від цього почувалися дуже нещасними. А от ті, які раніше нічого не встигали, незважаючи на доданий час, все рівно ловили гав, і не робили більше.
Подивилась на людей добра фея, і вирішила відвідати королівство Часу. А там побачила, що коїться. Змахнула вона своєю паличкою раз -- і всі годинники повернули свою попередню швидкість. Змахнула вдруге -- люди почали рухатися у звичному режимі і дуже цьому зраділи. Змахнула втретє, і злий чарівник перетворився на доброго фокусника, а його чарівна паличка забула всі погані заклинання".
Задумалась напівсонна Оля, чи й справді треба їй вирости, щоб усе встигати. Але Сонко поцілував її в очка і дівчинка заснула.
А вранці прокинулась: піжамні штанці стали шортиками, рукави в кофтинки до ліктів, ще й мама гукає:
-- Діти, школу проспите!!!
Олечка глянула довкола-- конструктора нема, з ляльок лишилась улюблена Діанка, замість малих пазлів великі з крихітними частинками і, куди не глянь, зошити, книжки, ручки!
-- Сонько, вставай, запізнишся.
Дівчинка пішла вмиватися. Вона тепер сама діставала, щоб відкрутити воду. І стільчик зник.
Снідати тепер треба вдома. І під пильним наглядом мами з'їсти геть все! "Ех, а в садку можна було й відмовитись..."
І одягатись без допомоги швидко! І причісуватись! І разом з сестричкою бігти до школи.
Урок. Математика. Вчителька:
--Олю, де твоє домашнє завдання?
--Нема...
Читання не прочиталось! На перерві погратися не виходить!
Втомилась дівчинка. Заснула посеред уроку. І снилась їй Ангелінка, що питала, чи весело бути великою. "Ні! Ні! Ні!" --закричала Оля і прокинулась у своєму ліжечку. Глянула на ручки -- долоньки поховалися в теплі рукавчики, а поруч спить її вірне ведмежа.
Мама запалила нічничок:
--Спи, маленька. Зараз глибока нічка. Вранці прийде час вставати.
"Тепер я знаю, що всьому свій час," -- подумала Олечка і заснула.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна