Близнюки

Десь далеко-далеко, дуже давно, мала одна матуся двох синочків-близнюків. І обоє були непосидючі такі, що й хвилини на місці не проведуть.
Коли їх мама спати вкладала, казки і легенди розповідала. Один слухав з відкритим ротом, а інший все щось до маминих розповідей додавав.
Якось ввечері не втрималась ненька:
-- Все, більше не розповідаю. Дін краще за мене все знає.
Одному Дону від цього легше не стало.
І почали малюки засинати під лагідний спів колискових.
Так пройшло кілька років.
Хлопчики збиралися йти до школи, але як не старались батьки, непосиди читати й писати не хотіли вчитися.
Уже в кімнаті полиця з цікавими історіями завелась. Дон прочитав назву -- нецікаво.
Дін до прописів узявся -- гачки і хвильки геть не захоплюють...
-- Татку, розкажи казку! -- просили малі.
-- У Діна казки цікавіші, -- відказав той. -- От навчиться він писати, запише. І ти, Дон, почитаєш... Коли навчишся це робити.
З того вечора дітей наче підмінили. І читати хутко вчилися, і писати.
А, щоб було легше, користувались лише друкованими буквами.
Пройшло часу чи мало, чи багато. Ще й школа не почалась, а перед сном Дін сідов за стіл і уважно записував наступну історію про відважного капітана. Дон сидів з іншого боку і читав написане братом вчора, іноді виправляючи помилки. Письменники ж час від часу такі розсіяні.
А ти вмієш читати, писати і історії цікаві розповідати?

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна