Як Оленка і Маринка піратками стали

Дуже давно на березі Великого Моря розляглося містечко.
--А чому розляглося? -- спитаєте ви.
Та тому що хатинки тоді були маленькі, вулиці широкі, от і здавалось, що блакитка вода перейшла в зелену, хвильками дістаючи аж до небокраю.
На дальній вулиці жила сім'я: тато-рибалка, матуся та двійко діток.
Дівчатка були невгамовні. Все їм вдома не сидиться, та на вулиці гуляється.
То з сусідніми хлопчаками пліт майстрували. Ті у плавання вирушили, а помічників не взяли.
"Не місце жінкам на кораблі!"
Татко теж їх у море не брав, казав, що малі ще, треба кашу їсти і рости.
Іншого разу сестрички до моря зібрались. Але вони були малі, мама їх так далеко не пускала.
-- Не сьогодні, -- бідкалась вона. -- Тато з моря повернеться, треба їжу приготувати та води для купання нанести. Грайтеся в дворі.
Дівчатка залишили мрію про намисто з мушель і повернулися в пісок.
Взяли лопатки -- стали копати. Рились-рились, аж лопатка об щось стукнулась. Оленка каже:
-- Давай, обкопаємо, розхитаємо і витягнемо.
Так і зробили.
І вирили вони скриньку. Не таку вже й маленьку --Маринка могла там поміститись.
Зверху висів один іржавий замок.
-- Мабуть, довго тут лежала, -- подумала старша сестричка. Вона взяла палицю і збила того замка.
Відчинили скриню -- а там на горі монет та дорогоцінного каміння два звернуті папірці.
Перша -- справжня піратська карта, з компасом збоку, і хрестиком над скарбами.
Інша -- записка. З далекого минулого, від капітана Старого Рваного Мішка.
"Вітаю, друже.
Ти знайшов мій перший скарб, який я сховав тут, на далекому безлюдному острові. Тому ти маєш продовжити піратську справу -- плавати на кораблі, грабувати інших, шукати скарби.
Перша карта в тебе вже є.
Успіхів."
Коли Оленка дочитала (Маринка ще не вміла), очі обох засяяли.
-- Візьмемо батьків і вирушимо в плавання!!!

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна