Як сонячні зайчики завітали до Олі

Одного разу, коли гарно світило сонечко.

У однієї дівчинки було відкрите віконечко.

Сюди заглядали промінчики. Вони побачили засмучену дівчинку, яка щось малювала. Вона захворіла, тому змушена була кілька днів посидіти вдома. Тому й сумувала.

Одному промінчику стало шкода цю крихітку з сірими очима і він вирішив її розвеселити.

Промінчик перетворився на сонячного зайчика і почав гратися з дівочими кучериками. Але дівчинка цього не помітила. Тоді він легенько торкнувся дівочої руки. Маленька красуня здивовано подивилась на руку:

- Ой, сонячний зайчик. Він, здається, заблукав, адже інші граються на стіні.

Почувши це, наш промінець-зайчик перестрибнув до дівчинки на щоку.

- Лоскотно, - засміялась дівчинка.

А зайчик на радощах, що зумів розвеселити дівчинку, почав перестрибувати зі щоки на носа, тоді заглянув у очі, торкнувся голої п'ятки і сховався за лампою, яка стояла біля дівчинки на столі.

- Олю, обідати! - почулося з-за дверей і дівчинка вибігла з кімнати.

- Так її звуть Оля, - подумав промінець.

Він побіг до своїх братів і попросив йому допомогти розвеселити сумну Олю.

Коли дівчинка повернулась, кімната була засипана сонячними зайчиками.

Вони танцювали, грались з Олею у хованки і носились по всій кімнаті.

У дівчинки на обличчі увесь час сяяла посмішка. Особливо їй сподобалось, що зайчики, заглядаючи їй в альбом, повністю змінювали малюнки. Ті просто оживали на очах.

Сонце хилилось все більше на захід. Зайчики по одному залишали кімнату Олі й летіли до Сонця.

Незабаром залишився тільки один зайчик-промінчик.

Він лагідно торкнувся щоки дівчинки, а потім наче промовив Олі на вухо:

- Не сумуй, ми ще повернемось.

На завтра передавали ясну погоду і дівчинка знала, що цей день їй не дадуть сумувати маленькі друзі, сонячні зайчики.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна