Неслухняні зайчики

На великій лісовій галявині зібрались школярі.
Зайчики Вухастий і Косий прийшли сюди вперше.
Вони з острахом подивились на вчительку сову Розумницю.
Але задзвонив дзвінок і куцохвості новачки зайняли вільні місця за партами.
Вухастий сів біля білочки Прудкої, а Косий з їжачком Голочкою.
Ті жили не так далеко від них, тому після уроків з читання, лічби і маскування всі рушили в один бік.
-- Може погуляємо пізніше? -- спитав Голочка.
-- Так! Так! -- зраділи зайченята.
Білочка теж погодилась і всі порозходилися по домівках.
Мама саме доготувала обід -- капустяно-моркв'яний салат, смачні пагінці та свіжий березовий сік.
Діти помили руки і сіли обідати.
-- Як у школі? Вам сподобалось?
-- Ми вчили літеру "А", писали гачечки і дізнались, як ховатися від хижаків.
-- А ще їжачок Голочка запропонував нам пізніше погуляти, -- додав менший братик.
-- Добре, підете. У нас з чотирьох боків від нори ростуть величезні дуби. До них гуляти можете, далі не заходити.
-- Гаразд, -- діти закивали головами і поспішили встати з-за столу.
Уроки зайняли зрвсім трішки часу і малюки вийшли на вулицю.
Лагідне сонечко цілувало носики, над травичкою бриніли бджілки чи тихо літали метелики,
Вухатий і Косий швиденько пострибали до сосни, де жили білочки і покликали Прудку, Їжачок сам прийшов, почув, як друзі перегукувались.
-- Я тут по горішки до комори зібралась, мамі з приготуванням вечері помагаю, -- сказала руденька. -- Ходімо зі мною, так б'є поруч струмок і можна пострибати через нього.
Але, коли четверо малюків проходили повз дуба, такого високого, наче до самих хмар дістає, Косий засумнівався.
-- Нам мама не дозволила.
-- Не переживай, ми хутко! -- заспокоїла білочка.
От тільки з-за кожного кущика здавалось от-от вискочить хижак. І куцохвостики тремтіли.
Тільки геть забули про страх, побачивши воду. Там купалися промінці, плавали маленькі веселки...
І всі четверо кинулись до джерельця. Зайчики стрибали по камінцях, їжачок намагався упіймати маленьку рибинку, а стрибунка-білка набрала повну торбинку горішків.
Ніхто й не помітив, як до них підкрався шкільний забіяка зі старшого класу вовк Іклань.
-- Ого, у мене сьогодні буде чудовий обід, -- обвів він поглядом малюків.
Білочка вмить стрибнула на найближче дерево і втекла, їжачок скрутився клубочком і сказав братикам:
-- Я його тут затримаю, а ви втікайте в той бік.
І Вухатий з Косим зірвалися з місця.
Вони бігли додому так швидко, що й дуба не помітили.
Матуся аж злякалась, коли малята зачинили за собою двері.
-- Що трапилось?
-- Ми вовка зустріли.
-- Тут? Чи ви за дуби пішли?
Вухатий похнюпився, але Косий розповів правду.
-- Знаєте, чому я просила не ходити за дуби? Бо на цій території живе дятел. От він всіх про небезпеку попереджає. А там хтозна, що могло трапитись. Добре, що Голочка сказав вам, куди втікати. Треба йому завтра подякувати. А вас прошу більше заборон не порушувати.
Зайченята закивали головами. Їхні вушка перестали тремтіти, а матуся пішла розливати чай. До пиріжків.
З того часу братики-зайчики і вчились добре, і маму слухали уважно. А ще ніколи не порушували заборон.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна