На абордаж!!!

Після шторму матроси дивились на маленьких капітанів з великою повагою.
І боцман того ж вечора попросив Маринку навчити його співати. Та погодилась, а взамін спитала, чи навчать їх з Оленкою користуватись шпагами.
На першому уроці боцману Твердій Руці було важко. Але його чув увесь корабель.
І всі вільні пірати прийшли до капітанського містка. Та не з пустими руками. Дехто приніс барабан, дехто скрипку, дехто гармошку чи баян...
Інші почали співати разом з капітанами.
Так на кораблі виник невеличкий хор та оркестр.
Вдень вони потрохи пливли до острова, позначеного на карті, а ввечері, перед сном, влаштовували репетицію.
Матроси згадували пісні, які вчили ще малими, і починали їх співати та грати зі всією командою...
Аж якось в один тихий вечір, коли небо, вкрите зорями, не ховало і повного місяця, біля корабля впало ядро.
Музики і співаки вмить розбіглися по місцям.
-- З правого борту корабель!
Нахабні нападники мали менший корабель за їхній. Тому вирішили його змінити.
-- Беремо на абордаж! -- Оленка змахнула шпагою, вищою за неї.
-- Так, капітан!
Але як тільки менше судно було захоплено, а його команда зніяковіло чекала страти, Маринка заспівала. Їй помагали всі матроси, хто словами, а хто звуками з музичних інструментів.
Кілька суперників також почали співати.
І пісня пішла луною по морю.
Битва виграна!
Переможених відпустили. Навіть одну скриню їм віддали. Зі своїм старим капітаном.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна