Skip to Content

Забутий Півник

У театрі сьогодні так тихо, що чути пісню вітру між дверима.
Але... Що це? Десь далеко хтось плаче.
Пустун-вітерець уривається за куліси і летить на ці звуки. Адже пісня з таким відлунням перестає веселити.
Гримерна пуста, костюмерна -- пуста.
Так це згори чути плач!
Вітер тихенько крадеться горищем.
Тут, між паперових хаток і дерев хтось гірко-гірко ридає.
Він спішить...
Лялька півника голосистого!
От сидить на кілочку замість горщика, з0серед дерев'яного тину і гірко-гірко плаче!
-- Чого ти так голосиш? --:витається пустунець. -- Мені співати не даєш, Бач, на вулиці весна прийшла, тепло принесла. Радіти треба...
-- Лежав я в коробці, з самого вершечка. Я випав ненароком... Забрали всіх решта!
-- Ей, не плач! Я тобі допоможу! Друзів твоїх і вниз тебе спустимо.
-- Ніколи не буду на сцені вже грати, мені мишенята хвоста розтягали!
Вітерець пронісся горищем і в одній стіні побачив нірку.
Там троє мишенят розмахували різнобарвними пір'їнками.
-- Віддайте Півнку його хвоста. А я вам завтра голуб'їного пір'я принесу, -- попрохав гість.
-- І колискову заспіваєш. Бо батьки по їжу ввечері підуть.
-- Навіть казку розкажу, -- пообіцяв пустунець, схопив пір'їни і поніс їх назад.
Ляльковий Півник зрадів повернутому хвосту, та не на довго.
-- Як же їх назад причепити...
Та вмить, звідки не візьмись, з'явилась мама-миша з гострою голкою.
-- Думала малюкам сорочечки нові пошити. Та спершу тобі допоможу.
Голка заблистіла в умілих лапках, адже мишка була головною помічницею театрального костюмера. І, не встиг Півник злякатись, як його хвіст був пришитий.
Залишилось спуститися з горища і знайти товаришів по сцені.
Та м'якенькі лапки не слухали маленького актора. Він же був наручною лялькою.
І тут допомогли миші!
Вони посадили голосистого красеня собі на спини і вирушили вниз.
Всім пощастило, бо двері на горище були відчинені.
Та найменше мишеня перечепилось, і донизу спустилась сіра мишача купка.
Тільки Півник залишився десь посеред сходів.
Його легенько підштовхнув Вітерець і птах злетів!
Повільно приземляючись на спини маленьких друзів...
Та тут відлунням принесло стукіт дверей.
Мишенята хутко побігли до нірок.
Вітерець полетів у костюмерну шукати ляльки, а голосистий красень з різнобарвним хвостом так і залишився лежати.
-- Глянь, Петрику, який Півник гарний. Пішли, покажемо його Ользі Миколаївні.
І двоє хлопчиків схилились над загубленим актором.
Ніхто й не здргадувався, що цей красень вперше вийде на сцену за багато років.
І його "ку-ку-рі-ку!" лунатиме вслід за сідаючим сонцем.
А глядачі захоплено аплодуватимуть лялькам і діткам, хто творить диво на сцені.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна